Глава 16. Острів брехні

— Ми йдемо звідси! — закричала Женя.

Марк не зрозумів, що сталося. В кімнаті панувала дивна атмосфера, а під ногами Євгенії валялося розбите скло.

— Женю, поясни. Марк, довірся мені.

Вона знову промовила ту саму фразу, що й тоді, коли її викрав Енді. Марк вирішив її послухати.

— Добре.

— Сабін, вибач, нам час, — сказала Женя.

Патрік скривився, наче щось йому не сподобалося.

— Ну куди ви…? Це все просто непорозуміння, Женю, не ображайся, я випадково…

— Так-так, Сабін, ти випадково… — Женя щось знала, але не договорювала до кінця.

Вони вийшли з будинку і почали їхати.

— Що до біса відбувається? Женю, я за такий довгий час знову знайшов сім’ю, що ти робиш?

— Вона не твоя сім’я! — кинула сердито Женя.

— Тобто що ти верзеш?

— Це все план, — пояснила вона. — Як вона і казала, вона прийомна дитина твоїх батьків, але все було не так, як тобі розказували.

— Що? Звідки ти це взяла?

— Марк, послухай мене, нам потрібно їхати з острова, я тобі все розповім, але зараз саме час іти.

— Що як це?

— Негайно!

Марк був злий, але довіряв Жені, розуміючи, що підстав для брехні в неї немає.

Виходячи з будинку з валізами, на них вже чекали.

— Що ти тут робиш? — спитав Марк.

— Ну чого ви так швидко… давайте ще залишіться, ми ж сім’я.

— Не грай тут своє кіно! — крикнула Женя. — Я все чула.

— Твоя маленька дівчинка не така дурна, як здається, — промовила Сабіна. — Я її недооцінила.

Підійшовши дуже близько, Женя прошепотіла їй на вушко:

— Наступного разу потрібно перевіряти все.

І посміхнулася, вирубивши Сабіну електрошокером.

— Марк, швидко в машину!

Марк був у шоці, не розумів, що коїться, але слухався Женю в надії, що вона все пояснить. Вони під’їхали до причалу, де їх чекав катер.

— Що? Звідки тут катер? — запитав Марк.

— Все просто, сідай, по дорозі розповім, — відповіла Женя.

Вони рванули з острова, і по дорозі Женя розповіла, що чула розмову Сабіни з якимись замовниками, які хотіли твою голову. Вони не змогли змести твого батька, але, на щастя, він помер, і тебе, малого, було б убити раз плюнути. Насправді вони почули, що ми прийшли, і та історія з прийомною дитиною була вигадана.

Женя пояснила, що Сабіна жила в домі твоїх батьків, але була дочкою садівника. Пізніше він помер, і твої батьки взяли над нею опіку. Але наприкінці вона зрадила їх, і вони обірвали зв’язки з нею.

— Тобі не було дивно, що твої батьки, які були так близькі з тобою, не розповідали про сестру? — запитала Женя.

— Марк, не можна бути таким довірливим, — додала вона.

— А як ти це дізналася?

— Вона говорила російською, а ти ж знаєш, що я її теж розумію.

— Але ці подробиці?

— В ніч, коли вона явилась у дім твоїх батьків, я теж не спала і зрозуміла, що щось не так. Ось так серед ночі приходить і розповідає історію… Я прослідкувала за нею і почула все зовні. Навіть ті діти були просто муляжем, і виявилося, що саме вона хотіла вбити твоїх батьків. Через це вони мусили покинути острів. Вона думала, що в смерті її батька винні вони, але насправді її довгий язик погубив власного тата.

— Тобто ти говориш, що вона просто хотіла мене вбити? — здивовано спитав Марк.

— Ні, не все так просто, — відповіла Женя. — Їй був потрібен код від твого цифрового банку, який у тебе в годиннику. Коли я побачила, що Патрік намагається зчитати код, поки ви були на терасі, я вчинила той балаган: розбила кулю, щоб перешкодити їм.

— Стоп, а це ти звідки знаєш? — здивовано спитав Марк.

— Марк, не тільки ти уважний, — відповіла Женя. — Ти ж знаєш моє минуле. Думаєш, так просто змінити документи чи що?

Марк залишався в легкому ступорі, намагаючись осмислити всі деталі. Він розумів, що за спокоєм Жені ховається великий досвід і небезпеки, через які вона пройшла.

Катер м’яко гойдало на хвилях, а за вікнами спалахував схід сонця. Здавалося, що на короткий час вони залишили небезпеку острова позаду.

— Ми на материк, — сказала Женя. — Тут можна перепочити і спланувати наступні кроки.

Марк лише кивнув. Попереду ще багато випробувань: Сабіна, замовники, таємниці минулого. І хоча зараз вони були у відносній безпеці, небезпека залишалася поруч.

Катер продовжував мчати вперед, і Марк мовчки спостерігав за морем, готуючись до того, що чекало попереду.