15. Несподівані зустрічі

Марк так і не зміг заснути цілу ніч. Він крутився з боку на бік, у голові роїлися запитання.

Що відбувається? Чому? Чому він не пам’ятає Сабіну? І чому батько приховував від нього правду?..

Світанок застав його у глибоких роздумах.

Євгенія прокинулась рано. Тихо спустилася сходами вниз і побачила Марка, який лежав на дивані. На перший погляд, він спав. Вона підійшла ближче, не в змозі відірвати очей від його обличчя: темні хвилясті локони спадали на чоло, густі чорні брови надавали йому виразності. Її погляд мимоволі зупинився на його губах… і завис там.

Але Марк зовсім не спав. Він лише прикидався. В його голові вже визрівав хитрий план. Коли Євгенія нахилилася зовсім близько, він різко «повернувся уві сні» — і випадково зачепив її. Дівчина втратила рівновагу й упала просто на нього. Марк миттєво обійняв її, міцно притиснувши до себе.

Він продовжував удавати сплячого, а Женя почала обережно смикатись, намагаючись вибратись з його обіймів. Звісно, її спроби закінчились провалом.

— Марку! — прошепотіла вона сердито. — Відпусти!

Він нарешті «прокинувся», примружився і хриплим сонним голосом промовив:

— Пташечко, дай поспати…

— Відпусти, кажу!

Марк хитро всміхнувся:

— А я тобі що? Ти ж сама прийшла й так близько нахилилась. Треба ж думати, перш ніж робити такі небезпечні рухи.

— Ей! Хам! Відпусти мене, я випадково!

— Добре-добре, — протягнув він і неохоче відпустив її.

Женя підвелася, розчервоніла й кинула на нього сердитий погляд. Марк жартівливо підняв руки, ніби здавався, та все одно не переставав усміхатись.

— Поснідаємо, — нарешті сказав він. — І одягни щось святкове.

— Святкове? Навіщо?

— Ми їдемо до моєї сестри.

Євгенія здивовано зупинилась.

— У тебе є сестра?

— Виявляється, так, — усміхнувся Марк. — Я здивований не менше, ніж ти.

Сніданок проходив у дивній напрузі. Євгенія намагалася поводитися спокійно, але після ранкової сцени з Марком її щоки все ще горіли. Він, навпаки, був надто веселий, постійно піджартовував і навіть зухвало поглядав на неї.

— Марку… — почала вона, обережно відставляючи чашку, — а твоя сестра… як вона? Я маю на увазі, ти ж бачив її вчора, так?

Марк кивнув, пригадуючи вчорашню ніч.

— Так, я вперше її побачив. До цього зовсім не знав, що у мене є сестра. Вона… спокійна, врівноважена. Такі люди одразу помічають все навколо.

— І ти… тобі сподобалося? — обережно запитала Женя, трохи нахилившись вперед.

— Складно сказати, — відповів Марк. — Вона така впевнена у собі, що я відразу зрозумів — доведеться бути уважним. Але цікаво, — додав він із легким усміхом.

Євгенія кивнула, її очі світліли від цікавості. Вона відчула, що ця поїздка буде не лише знайомством із новою людиною, а й випробуванням для їхніх стосунків.

Коли вони закінчили сніданок, Марк підвівся й сказав:

— Одягни щось гарне. Ми їдемо до моєї сестри.

Женя посміхнулася й швидко почала збирати речі. Атмосфера була легкою, але хвилююче передчуття майбутньої зустрічі відчувалося в повітрі.

Дорога до будинку Сабіни пролетіла швидко. Коли вони приїхали, двері відчинилися і на порозі стояла Сабіна з теплою, але уважною усмішкою. Поряд із нею був Патрік, високий чоловік із спокійною посмішкою, а біля ніг гралися двоє дітей: дівчинка з довгими косичками й хлопчик років шести-семи.

— Брате! — вигукнула Сабіна, обіймаючи Марка. — Давно не бачились.

Марк відповів усмішкою, але уважно окинув поглядом Патріка, щось у його спокої трохи насторожувало.

— Це моя сім’я, — представила він дітей: — Емма і Даніель.

Євгенія нахилилася, привітно усміхаючись дітям. Вони відразу підбігли до неї, сміючись і обіймаючи її за руки. Сабіна при цьому не відривала від Жені погляду, її очі були пильними, уважними і трохи розмірковуючими. Було відчуття, що вона оцінює кожен рух і слово Євгенії.

— Проходьте, почувайтеся як удома, — сказала Сабіна, не відводячи погляду від гості.

Вечеря проходила у теплому, але напруженому ритмі. Сабіна постійно задавала питання Євгенії, цікавилась її думками, манерами, історією. Марк відчував це і час від часу кидав погляди на сестру. Його увагу більше привертав Патрік — його спокій і впевненість трохи насторожували Марка, створюючи відчуття, що за цією родиною стоїть більше, ніж здається на перший погляд.

Євгенія відчувала, що ця вечеря стане першим випробуванням, але одночасно і знайомством із новим світом Марка, його сім’єю

Після вечері Марк і Патрік вийшли на терасу. Повітря було прохолодним, але між ними стояла невидима стіна напруги. Марк уважно роздивлявся чоловіка, намагаючись зрозуміти його справжні наміри.

— Ти давно знав, що я існую? — запитав Марк. — І чому ніхто не сказав мені правду про сім’ю?

Патрік дивився на сад, але його погляд був холодним і непроникним.

— Не все так просто, Марк. Деякі речі краще залишати нерозказаними.

— Що ти маєш на увазі? — настирливо спитав Марк. — Ти щось приховуєш.

І раптом із будинку, де всередині були Сабіна, Женя і діти, пролунав різкий тріск. Хтось щось упустив, і посуд розбився об підлогу.

Марк і Патрік здригнулися. Очі Марка розширилися: всередині щось лопнуло, і він миттєво відчув паніку.

— Що там?! — вигукнув він, не чекаючи пояснень.

Вони кинулися назад у будинок, буквально перебігаючи ґанок. Серце билося шалено, адреналін стискав груди. Коли вони увійшли, діти сховалися за Сабіною, а в повітрі стояв запах розбитого скла. Марк кинувся до джерела звуку — і лише тоді зрозумів, що ця родина та її таємниці значно складніші, ніж він уявляв.