8. Новий ритм

Ранок у Барселоні зустрів Женю м’яким промінням сонця. Кімната, яка ще вчора здавалася чужою, сьогодні вже випромінювала затишок. Вона прокинулась від співу пташок за вікном і несподівано усвідомила: тут їй хочеться жити. Вперше за довгий час не було відчуття тягаря минулого.

Марк сидів на кухні з ноутбуком і чашкою кави. Його обличчя було зосередженим, але коли Женя зайшла, він на мить відвів погляд від екрана.

— Як спалося? — коротко поцікавився він.

— Дивно… але добре, — відповіла вона, сідаючи навпроти. — Наче я нарешті в безпеці.

Його брови ледь пом’якшилися. Він нічого не сказав, але Женя відчула: йому важливо було почути саме це.

За сніданком вони говорили мало. Марк, як завжди, був стриманий, а Женя все ще соромилася вільно поводитися поруч із ним. Але з кожною хвилиною між ними зникала та напруженість, що супроводжувала дорогу.

Після сніданку Марк показав їй район. Вузькі вулички, кав’ярні з ароматом свіжої випічки, будівлі в стилі модерн — усе це зачаровувало Женю. Їй здавалося, що кожен балкон і вітрина дихають історією.

— Це інше життя, — тихо сказала вона, озираючись довкола.

— Ти швидко звикнеш, — спокійно відповів Марк. — Барселона має властивість затягувати.

Його слова прозвучали ніби між іншим, але Женя відчула в них щось більше — ніби він сам колись пройшов цей шлях.

Вони зайшли в маленьку книгарню, де Женя не могла відірватися від полиць. Марк терпляче чекав, спостерігаючи за її захопленням. У той момент він зрозумів: у простих речах вона оживає, і це дивно приваблювало його.

— Обери собі щось, — сказав він.

— Не треба, — Женя збентежено відмахнулась. — У мене й так є книги.

— Це не наказ, — він ледь усміхнувся, — просто жест.

Вона вагалася, але все ж узяла невеличкий роман і притиснула його до грудей, ніби боялася відпустити.

Коли вони вийшли, місто вже гуло: туристи, вуличні музиканти, запах кави й спецій. Барселона пульсувала. Женя раптом зрозуміла, що починає відчувати цей ритм.

Вдома вона довго сиділа біля вікна, роздивляючись вогники, що розцвітали надвечір. Марк працював у кабінеті, але його присутність відчувалася в усьому домі. Вона знала: він поруч, і від цього ставало спокійно.

Її думки знову повернулися до нічного марення, яке, можливо, він почув. Вона не знала, що саме він зберіг у пам’яті, і боялася запитати. Проте в глибині серця Женя відчувала: Марк не зрадить її довіри.

Перед сном він зайшов до її кімнати, щоб перевірити, чи все гаразд.

— Якщо щось потрібно — кажи, — коротко мовив він.

— Добре, — відповіла вона. І після паузи додала: — Марку… дякую за все.

Він кивнув і вже хотів піти, але раптом затримався на мить, зустрівшись із її поглядом. У тиші промайнуло щось невимовне — наче обіцянка, яку ніхто з них не наважився озвучити.

Женя лишилася сама, та вперше за довгий час їй було легко заснути. У Барселоні починався новий розділ її життя, і в глибині душі вона відчувала: він змінить усе.