3. Надія

Змучена й розбита, Женя зачинила вхідні двері своєї старенької, але затишної квартири. Колись, коли вона сюди заселялася, це місце було в жахливому стані. Та з часом, крок за кроком, вона перетворила цей хлам на теплу домівку, куди хотілося повертатися знову і знову.

Вона була розгублена й не знала, що чекає на неї завтра. Але одне було певним: своє місце вона так просто не віддасть. Без чіткого плану, але з крихітною і впертою надією на завтрашню удачу, Женя повільно попрямувала спати.

Тим часом Марк повільно проводжав Женю додому, так, щоб вона його не помітила. Йому так не хотілося відпускати її, що він і сам не зрозумів, як просидів у машині біля її будинку до самого ранку.

На світанку Женя вже була налаштована рішуче. Вона мчала, наче торнадо, до керівництва. Але, відчинивши двері кабінету, застигла на місці.

— О ні… знову ти? Що ти тут робиш? — ошелешено вимовила вона.

— Ну що, пташечко? Не рада мене бачити? — щиро посміхнувся Марк.

— Досить з мене! У мене немає часу на тебе. Мені потрібен завідувач відділу! — обурено кинула Євгенія.

Марк єхидно посміхнувся, сидячи у кріслі… того самого завідувача.

І тут до Євгенії дійшло.

— Що? Як? Це неможливо!

— Можливо, моя пташечко. Для мене немає нічого неможливого, — самовдоволено відповів Марк.

У маленькій дівчині спалахнули сльози образи, змішані з люттю.

— Що ти зробив? Навіщо ти мене звільнив? Тобі це весело? — крикнула Женя.

— Стоп-стоп. Хто тобі сказав, що ти звільнена? Я б цього ніколи не зробив.

— Але… — Женя вже ледве стримувала сльози.

— Сідай. Заспокойся. Я все поясню. Ваш філіал був на межі банкрутства. Минулий власник — азартний гравець, програвав усе на ставках. Якби я не викупив це місце, вас усіх скоротили б. І чесно — ваша “кучка рятівників на пляжі” мене не вразила. Я хотів як краще. Але працювати рятівником ти не будеш. Ти допомагатимеш мені в моєму бізнесі.

— Що? Чому я? Нізащо! Та хай краще мене депортують! — різко відповіла Євгенія й вийшла з кабінету.

За нею зайшов Едуард, помічник Марка:

— Шефе, мені піти за нею?

— Не треба. Вона сама повернеться, — загадково посміхнувся Марк.

І справді, через деякий час Женя знову увірвалася в кабінет:

— Ти… підлий покидьок! — вирвалось з її вуст.

По дорозі вона зустріла колег, які вже збирали речі. Вони розповіли їй, що тепер усі залишаються без роботи. Половина з них мала сім’ї, і це була єдина можливість прогодувати дітей. Закриття філіалу з таким “позором” залишило б на кожному з них клеймо — і шансів знайти нову роботу майже не було.

— Що ти, пташечко… Я ж нічого поганого не роблю. Фактично, я рятую вашу маленьку контору. Але, звісно, не без умов, — єхидно посміхнувся Марк.

— Що ти хочеш? — Женя не могла залишити людей без роботи. Її б загризла совість.

— Ой, нічого особливого. Просто… щоб ти була моєю.

— Що?! — у Жені округлилися очі.

— Жартую, — він ледь помітно посміхнувся. — Насправді мені потрібен хороший спеціаліст. Я читав твоє резюме і не розумію, навіщо ти з такими знаннями працюєш рятівником. Але це не моє діло. Тут вказано, що крім іспанської та англійської, ти ще й володієш чеською та українською. А в мене зараз багато партнерів в Україні та Чехії. Мені потрібна довірена людина, яка мене не зрадить. І ти саме така.

— Але чому я? Є ж купа спеціалістів!

— Все просто: той, хто не бачить у мені вигоди, не встромить ніж у спину.

— А що я з того матиму? Це я тобі потрібна, а не ти мені.

— Все просто: я рятую вашу контору, і тобі не доведеться повертатися туди, звідки ти так прагнула втекти. Чи мені продовжити, що я про тебе знаю?..

— Стоп… Досить! Я зрозуміла, — вигукнула Женя.

Женя озирнулася крізь скло кабінету й побачила одного з працівників — свого сусіда, який допоміг їй після приїзду в Іспанію та саме він порекомендував її на цю роботу. У пам’яті спливли образи його маленьких близнюків, що час від часу забігали до Жені по солодощі. Вона завжди радо проводила з ними час.

І раптом усвідомила: вона не може бути настільки егоїстичною.

— Добре, але нам потрібен договір, — впевнено промовила вона.

— Звичайно, моя пташечко, як забажаєш, — відповів він з лагідною посмішкою

Вона й гадки не мала, що підписує собі квиток у зовсім інше життя.