2. Я знову знайшов тебе

Літо промайнуло тихо. Вона спокійно відпрацювала, і вже наближався час, коли мала почати роботу у службі рятувальників. Про Марка вона більше не згадувала. Якщо друзі чи знайомі питали, чому так раптово повернулася, відповідала, що найняли багато людей і почали погано платити.

У своєму містечку Женя ніколи не заводила стосунків. Не бачила сенсу. Казала, що немає часу. Насправді ж — не хотіла знову проходити через біль, який колись її зламав. Лише рідні, що жили в Чехії, знали правду: вона планувала весілля з коханим, але все розбилося об зраду… і дитину від іншої. Після того Женя просто закрила серце і навчилася жити для себе.

Тим часом Марк після того вечора намагався її знайти, але не встиг — вона вже виїхала. Згодом його батько помер, і на плечі єдиного сина ліг весь сімейний бізнес. Матері вже було за сімдесят — вона народила Марка у 45. Тож часу на пошуки “маленької пташечки”, яка так запала йому в душу, у нього не залишилося. Лише сни про неї нагадували, що колись він обіцяв собі зустріти Євгенію знову. Чого б це не коштувало.

Наприкінці літа Женя завершувала останню зміну в ролі бармена. Попереду — робота рятувальником, мрія, до якої вона йшла з дитинства. Але за годину до кінця робочого дня прийшов лист на пошту: “Вибачте, але ваше місце передали іншому кандидату”.

Вона спочатку не повірила, потім — відчула, як у грудях закипає лють. Місце, за яке вона боролася, просто віддали іншому! Це означало, що їй не продовжать візу, і вона змушена буде повернутися в Чехію… туди, звідки колись втекла, туди, де залишилися болючі спогади.

І тут залишалося всього 15 хвилин до закриття. Женя спокійно рахувала інвентар та готувалася до закриття.

Раптом двері бару відчинилися, і в прохід висунувся знайомий силует. Він був у білій сорочці з підкоченими рукавами — і це відкривало рельєфні вени на руках. Лляні брюки лише додавали образу витонченості. (Від автора: ух, кожна дівчина потекла б від цього 🤣)

Женя була ошелешена. Хоча вона й мала погану пам’ять на обличчя — а що й дивного, адже за день вона бачила стільки людей — це обличчя з карими очима, як у хижака, вона запам’ятала назавжди. Вона відкрила рот від здивування.

— Прикрий рота, моя пташечко, — сказав він низьким тоном, підходячи ближче.

Женя тихо, але з чітким викликом відповіла:

— Не переживай. Я тут не та, кого можна залякати.

Марк зупинився на мить, наче перевіряючи, чи не жартує вона. Але в її погляді не було страху, лише спокій і твердість.

— Ну що ж, моя пташечко, — пробурмотів він, — втекла від мене і навіть не попрощалася. Я сумував за тобою…

Женя різко підняла руку, перебивши його:

— І мені байдуже! Я немаю на тебе часу.

Марк відступив на крок, трохи збентежений її прямотою, а Женя спокійно продовжила готувати бар до закриття, знаючи, що ця зустріч не змінить її рішень і планів.

Адже вона вже була готова до всього — ну, їй так здавалося.

Але Марк не відступив і сказав:

— Євгенія, ну що ж, я до тебе з добротою, а ти ворчиш на мене. Неможна так з гостями, ай-ай. Пташечка, ти моя…

— Я тобі не пташечка! — буркнула Євгенія. — Що це ти собі таке надумав? Я тебе взагалі не знаю, що ти до мене причепився!

Марк лише посміхнувся і мовчки дивився на неї, подумки питаючи себе, чому саме вона.

— Що що ти так дивишся? — продовжила Євгенія. — Давай, іди звідси, мені потрібно закривати.

Марк не хотів тиснути на неї і мовчки вийшов із бару. Але, звісно, він не пішов додому. Він знав, що Жені ще досить далеко добиратися, і залишився чекати.

Закінчуючи зміну, Женя закривала вхідні двері, як раптом ні з того ні з сього з’явилися амбали. Виявилося, що їх послав один із постійних клієнтів закладу — Анді, латиноамериканський міський главарь, з яким Женя відмовлялася йти на побачення вже не один раз. Втомившись від її відмов, він наказав своїм людям забрати її силою, якщо вона не погодиться.

Марк уже збирався втрутитися, але Женя миттєво дістала електрошокер і вирубила обох.

Марк був у повному шоці. Він під’їхав, подивився на неї і запропонував:

— Давай я відвезу тебе додому.

— Хочеш бути третім? — холодно запитала Женя.

— Все, я все зрозумів… — пробурмотів він, досі шокований побаченим.

Женя пройшла до повороту і сіла в стареньку, але доглянуту японську Mazda з підйомними фарами, які, наче очі, виходили та ховалися під капотом. Це був подарунок від шефа за старанну роботу. І поїхала.

Женя здивувала його. Але Марк залишався спокійним — вона ще не здогадувалася, який сюрприз він приготував для неї.