Птах на моєму плечі (Вичитати)

ВІД АВТОРА

24 лютого 2022 року посяде особливе місце в історії України. Закінчення зими, передчуття весни та пробудження багатої рослинним і тваринним світом країни — період емоційного та душевного піднесення благодушного та доброзичливого населення. І раптом — вибухи снарядів та ракет, руйнування та смерть! Знищення будівель, загибель людей, тварин, рослин! Руйнування і смерть на тлі природи, що прокидається — приголомшливий контраст, який призводить до заціпеніння. На цьому фоні народження та розвиток будь-якої живої істоти турбує до глибини душі, вселяючи надії на тор- жество життя у цьому світі.

Невеликий майданчик біля нашого будинку, огороджений суцільним високим парканом, був вкритий травою. Тут зростали шість високих беріз, дерево персика, два кущі самшиту і кілька — козацького ялівцю. Великі вікна вітальні на першому поверсі дозволяли милуватися двором у будь-який час. Вдень особливу увагу привертали птахи. Невеличкі — горобці, синички, великі — сойки, дикі голуби, ворони і сороки. Сороки відрізнялися не лише формою (завдяки довгим хвостам), контрастним забарвленням, а й особливою поведінкою: обережністю, цікавістю до різноманітних предметів, комунікабельністю. Краплі води з даху будинку наприкінці лютого вказували на прихід відлиги. Природа прокидалася.Це позначилося на поведінці птахів. Вранці, навіть до світанку, було чути бадьорі переклички синиць, цвірінькання горобців. При цьому жорсткий, цвіркучий, гортанний говір сорок чомусь випереджав всі інші звуки. Голосний і спокійний, він ніби пробуджував всіх напередодні нового дня. Небо рано вранці ставало все яскравішим, змінюючи забарвлення залежно від хмарності. Бруньки дерев, що росли у дворі, зовні не змінювалися. Хоча, відчувалося їх внутрішнє напруження, прагнення до зростання і подальшого розвитку. Гілки берез були оголені, деякі з них, що були дрібніші і вже висохли, падали на землю під тиском сильного вітру. Одна з беріз привернула увагу кількох сорок. Вони перестрибували з гілки на гілку, обмінюючись тихими, клекочучими звуками, властивими тільки їм, ніби щось обговорюючи. Це тривало недовго, лише кілька днів. Потім поряд  із стовбуром, ближче до верхівки дерева птахи стали накопичувати у вигляді клубка короткі тонкі гілки дерев, які збирали неподалік. Вони працювали старанно, головним чином вранці. Згодом складених і укріплених гілок ставало більше, споруда набувала форму кулі.

Кожен схід сонця вносив у довкілля зміни. Зеленіла трава, що вкривала землю навколо дерев. З-під тонкого шару торішнього листя стали пробиватися паростки нарцисів, тюльпанів та гіацинтів. А сороки продовжували працювати. Два птахи рано-вранці займалися будівництвом, підлітаючи майже одночасно до майбутнього гнізда з невеликими гілочками в дзьобах, і старанно укладали їх, супрово- джуючи процес тихою, спокійною «бесідою» з використанням м’яких гортанних звуків. Складалося враження, що сороки ніби радилися про розташування гілок і, у разі успіху, схвалювали свої дії. Іноді поруч із гніздом, що формувалося, з’являлися ще одна або кілька сорок: чи то сусіди ділилися досвідом, чи то конкуренти намагалися завоювати територію.

Але сварок між птаха ми не було. З появою на подвір’ї когось із членів нашої родини, навіть собак, сороки припиняли роботу і видавали гучні, короткі, хльосткі звуки на кшталт «кью, кью», швидше не лякаючи нас, а попереджаючи одна одну про можливу небезпеку. Трохи згодом птахи звикли до нашої присутності і ці голосові сигнали зникли. З часом гніздо збільшувалося в розмірах, його стінки міцнішали, воно набувало завершеної округлої форми. Настав період, коли інтерес сорок до гнізда майже зник. Вони з’являлися рідше, в основному рано-вранці, а потім відлітали, займаючись своїми сорочими справами. Протягом дня птахи зрідка прилітали до гнізда з грудочками чогось у дзьобах і, здавалося, ущільнювали цим матеріалом його дно. Минули тижні. У квітні на гілках берізок з’явилися сережки. Бруньки дерев злегка збільшувалися в розмірах і зеленіли завдяки гострим молодим листочкам, що виступали з них. Квіти нарцисів і гіацинтів, які розпускалися, бадьоро стверджували торжество життя. Кінчики гілок козацького ялівцю набували яскраво-зеленого забарвлення. Гніздо со- рок ставало менш помітним і ховалося за зеленим листям, що розросталося.

Сильні пориви вітру і температура повітря, що різко змінювалася в цей час, немов би перевіряли гніздо на міцність і попереджали його господарів про можливі негаразди. Іноді, у різний час доби, поряд із гніздом збиралися близько чотирьох чи п’яти сорок. Всі вони були збуджені і обмінювалися звуками, що нагадували стрілянину з автоматичної зброї: «Крахра-хра, крахра-хра, крахра-хра». «Черги» були короткими і довгими. Здавалося, птахи сперечалися за право першості на гніздо. Це тривало недовго і завершувалося перемогою справжніх власників будівлі. З кожним днем сонце піднімалося все вище над горизонтом, ставало тепліше. На персиковому деревці зарожевіли пелюстки суцвіть, над якими дзижчали комахи. Трава, яка підросла, робила землю все більш зеленою. На цьому тлі стовбури беріз немов побіліли і все більше нагадували своїм виглядом струнких наречених під час одруження. Після того, як збільшилися розміри листя на берізках, за гніздом стало складно спостерігати. Але, за бажання, можна було побачити, що одна із сорок залишалася там постійно.

Напевно, птахи висиджували яйця. Протягом деякого часу стан справ у гнізді не змінювався: сороки мовчки і старанно виконували свої батьківські обов’язки. Весна вступила у свої права: зеленіла рос- линність, різнобарв’я нарцисів, тюльпанів, гіацинтів створювало особливу атмосферу душевного піднесення, захоплення оточенням, фізичної бадьорості, бажання жити, любити, творити. У цей час у гнізді постійно була одна із сорок. Іноді можна було спостерігати, як вона розправляла свої крила, хвіст і відлітала. Одразу ж її заміняв інший птах. Повсякденні турботи на деякий час відвернули нашу увагу від беріз, сорок та їх гнізда.