Петя

– От скажи, ти серйозно налаштований щодо Мері? – Такого питання Піт від Дена не очікував. Вони зустрілись у кав'ярні, бо остагній сказав, що в нього є важлива розмова. 

– Ти саме для цього мене покликав? 

– Тебе ж не можна піймати, останнім часом. Постійно кудись біжиш. Ми вже кілька тижнів не бачили тебе у пивній. Дим почав турбуватись. Ти ж знаєш, який він. Це важко витримати. 

– Юля чи Оксана? 

– Що? 

– Котра з них тебе направила? 

– Обидві, якщо чесно. 

– Ясно - зітхнув Піт - викладай. 

– Дівчата непокояться за свою подругу. Ти влаштовуєш раптові зустрічі по 15 хвилин і зникаєш на 3 дні. Ми з Оксаною зустрічаємось, Дімон з Юлею теж  стали парою. 

– Ого, оце я справді співжиття пропустив. Коли це сталось? 

– Потім розкажу, зараз не про нього. Так от, щодо Мері. Звісно, ми іноді беремо її з собою на концерт чи в кіно. Але дуже важко дивитись на те як вона постійно перевіряє телефон чи не прийшло раптове повідомлення. Ти або не мороч дівчині голову, або зроби що небудь врешті решт. 

– От, не очікував, що саме ти мені моралі читатимеш. 

– То ти усвідомлюєш, що ведеш себе як козел? 

– Так. Останній місяць був дуже насиченим. 

Сесія, робота. Ще були деякі питагня, які треба було вирішити. Довелось їхати у Львів до батька. 

– Ти таки вирішив? 

– Ні, але я погодився на позицію молодшого менеджера. По грошах трохи краще і без нічних змін. 

– Ти ж уже давно йому довів, що самостійний і можеш сам себе забезпечити. 

– Та нікому я нічого не доводив. Ну, може, собі. В будь якому випадку, я вже все для себе вирішив. Треба тільки звести всі кінці вкупу. Залишився тільки один. 

Дістав з кишені телефон швидко набрав і відправив повідомлення. 

– О, ти нарешті повернувся з Кам'яного віку у 21-ше століття? 

– Я ж казав, що залишилась одна справа. Щойно я запустив процес. 

– Ти що, вирішив з нею порвати? 

– Навпаки. 

Мері сиділа на ліжку з телефоном в руках, з очей котились сльози. Саме таку сцену застала Оксана, коли зайшла до кімнати. 

– Що сталось? Що цей довбень знов утнув? Що він тобі написав? Дай сюди телефон - з цими вона вирвала його з рук у дівчини. 

“Треба поговорити. Чекаю біля арки в 21:30. Петя” - на білому екрані було коротке повідомлення від абонента Пітер. 

– Що це значить, він збирається тебе кинути? Я так і знала… 

– Навпаки - тихо промовила Мері

– Що навпаки? 

– Що тобі не ясно? Кинув, тільки навпаки - виголосила Юля, яка зайшла слідом і заглядала в телефон  через оксанине плече. – Як романтично, я б теж так хотіла. – зобразивши замріяний вигляд – шкода, що він не пішов тоді з нами на побачення, може все б склалось інакше… 

– Ти знов за своє? – вступилась Оксана – В тебе он Дімон є, іди з ним романтику будуй, а на чужих хлопців рот не роззявляй. 

– Та я ж жартую. Мері завжди так прикольно супиться і ніяковіє.

– Він мій! - вигукнула Мері – тепер я в цьому не сумніваюсь. Дай сюди телефон. 

Висмикнувши девайс з оксаниних рук, вона швидко набрала повідомлення  і натиснула на кнопку відправки. Тепер вона точно не сумнівалась. 

– Тільки що означає це “Петя”? Ясно, що це його ім'я, але навіщо він підписався, номер же той самий. - сказала Юля подивившись на Оксану. Та знизала плечима. Мері літала десь у хмарах, тому питання навіть не почула.

Смартфон, що лежав на краю стола, завібрував, сповістивши про нове повідомлення. Піт провів пальцем по екрану, щоб почитати його в шторці. 

– От все й вирішилось. Треба тільки завершити процедуру. 

– Що вирішилось, яку процедуру, що ти мелеш взагалі? Я зовсім перестав тебе розуміти

– Питання, заради якого ти мене покликав. 

– Га, я нічого не зрозумів. Пітере, ти можеш пояснити нормально? Я покликав тебе поговорити про Мері. 

– От це я і вирішив. Дене, заспокойся. З нею все буде гаразд. 

– Що гаразд? Що ти мені зуби забалакуєш? Давай викладай!

– О, боги, який же ти галасливий. На нас уже люди косо дивляться. Скоро ти все зрозумієш. Бувай, мені ще треба дещо зробити. 

Спантеличений Ден потер потилицю, спостерігаючи як його товариш спішно залишав кафе. Потім дістав смартфон і набрав свою дівчину.

– Я з ним говорив? 

– І? 

– І поговорив… Якщо чесно, я не знаю. Він відправив якесь повідомлення, а коли отримав відповідь, сказав, що все буде добре і, побіг. 

– Так, він призначив їй зустріч сьогодні увечері. 

– І що вона? 

– Спочатку плакала, а тепер сидить із загадковою усмішкою, притиснувши телефон до грудей. 

– Що він їй написав? 

– Та нічого особливого. Що треба поговорити, місце і час. Як завжди. Що за людина така?... Хоча, стривай, було дещо незвичне. Він підписався “Петя”. Це ж його ім'я, так? Але ж номер той самий. 

– Тепер я зрозумів його слова. Все буде добре. 

– Як ти зрозумів? Що це все значить? 

– У випадку з нашим Пітером, це найвищий прояв довіри. Це дуже особисте. Більше я не можу розповістиі, як би я тебе не любив. 

– Що ти сказав? 

– Що більше не можу розповісти. 

– Після цих слів. 

– Як би я тебе не любив… 

– То ти мене любиш?

– Ну звісно, хіба цього не видно? 

– Ідіот! Ти такий самий дурень, як і твій друг. Все, бувай, чекаю завтра з вибаченнями

– За що?.. - Вона вже кинула слухавку. Ну як з ними бути? Він же нічого такого не сказав. 

Тим часом дівчина на іншому кінці притисла телефон до грудей і сіла поруч з подругою, з таким самим загадковим лицем.