Служба порятунку рудоволосих красунь

Двоє хлопців сиділи на лавці біля гуртожитка. Той, що мав зелене волосся, обперся на спинку, закинувши руки за шию, виглядав цілковито спокійним. Чорноволосий сидів на краю і постійно йорзав. 

– Дим, ти заспокоїшся чи ні? - заговорив зеленоволосий. – Встигнеш ти на свою роботу. 

– Ага, встигнеш тут. Я вже на 2 години запізнююсь. 

– У тебе ж плаваючий графік, як ти можеш запізнюватись? 

– Ну, так. Але в мене вже 4 заявки, які треба забрати, на це піде не менше двох годин… 

– Не гунди, я, врешті решт, теж замовник. Потенційний. 

– Угу, замовник. Знаєш де я таких замовників бачив? В сраці. Хоч би власних грошей не довелось платити

– Та не парся, коли я тебе змушував платити? 

– Та весь час! 

– От не починай. Ти ж хотів познайомитись з рудоволосою кралею з бібліотеки? От я тебе з нею зараз і познайомлю. 

– Ти її знайшов?! Як, коли, чому одразу не сказав? А Ден знає? 

– Заспокойся, не знає. Ти будеш першим. Он і вона йде. 

Дим повернув голову в бік який дивився Піт. 

– Бачу! 

– Не кричи, дурню. Ти змушує мене соромитись нашої дружби. 

– Слухай, а з отією білявкою, що поряд, ми вчора в кіно ходили. До речі, ти мені винен за коробку цукерок. 

– Я тобі винен?! - обурився Піт, - я тобі таку можливість влаштував. Невдячний

– Добре, добре. Дякую тобі. Але не зазнавайся. Я туди пішов щоб врятувати твою репутацію. 

Поки хлопці вирішували хто з них більше кому винен, дівчата помітили їх і підійшли. 

– Привіт, Пітер - обізвалась власниця розкішного рудого волосся, яке сьогодні було заплетене в косу, що лежала на лівому плечі

– Привіт, Пітер - передражнила першу білявка, – привіт, Дім. 

– Це моя подруга Юля, а це мій… це Пітер. 

– Взагалі то, хлопці мали б представитись першими, але ладно, бачу вони так зачаровані нашою красою, що не можуть вимовити й слова, хі-хі. – і перевівши погляд в сторону Дима – це моя подруга Мері, а це Діма. Ми вчора ходили з ним на побачення. 

– Приємно познайомитись - синхронно відповіли хлопці. 

Юля знов засміялась: 

– Ви обидва такі милі, прямо як кошенята. 

– Юля, припини, ти ж бачиш, що вони вже обидва червоні як раки. 

– Що за жорстокі люди? Вибач, Дим, що змусив тебе віддуватись учора. Хоча я ні про що не шкодую. 

– Хмм… 

– Добре, давайте до справ, бо часу мало. Мері, давай свій телефон. 

– Ну що за тип, га. Ні тобі поговорити, образу телефон давай. – З цими словами вона дістала з сумочки свій побитий смартфон і передала Пітові

– Сімку не виймала? 

– Ні, нічого не робила. 

– Добре – з цими словами Піт спритно дістав сережку-цвях з вуха і гострий кінець вставив в отвір в телефоні. 

Позбавивши телефон сім-карти, він передав його іншому хлопцеві. Той вже встиг дістати з наплічника планшет з прикріпленими банками і зіп-пакет. 

– Оформляти на тебе? 

– Звісно на мене, ти ж пам'ятаєш мої дані. 

– Окей, розпишись тут. – Після цього він загорнув телефон у бланк і  поклав у зіп-пакет. Вкинувши пакунок і планшет в наплічник, він сів на електровелосипед, який стояв поруч. 

– Вибачте, маю бігти на роботу. Був радий познайомитись. 

– Навзаєм – відповіла Мері

– Побачимось – сказала Юля з посмішкою. 

Дим поїхав, а Піт, тим часом, дістав з кишені інший смартфон і вже виставляв у нього сім-карту Мері. 

– Чекай, що ти робиш? Я ж казала, що не візьму – занепокоїлась дівчина. 

– Ти сказала, що не візьмеш, якщо я куплю тобі новий телефон. Це телефон не новий, я його не купував, і даю тобі в користування тимчасово. Поки полагодять твого. 

– Що значить не купував? Ти ж не відібрав його в якогось бідолахи? 

– Звісно відібрав. Той бідолаха щойно поїхав звідси. 

– Чекай, так же не можна, - запротестувала Мері

– Не переймайся, він віддав його добровільно. 

– Щось я тобі не вірю, – обізвалась Юля – вчора він говорив, що ти погрожував відірвати голову, якщо не встигне до призначеного часу. 

– Це була його ідея. Диму для роботи видали, а в нього особистий на 2 сімки, то ж цей лежав без діла. А, оскільки, він робочий, ніякої особистої інформації там нема, що добре підходить для такого випадку. 

Дочекавшись поки телефон ввімкнеться, він швидко набрав якийсь номер і підніс до вуха. 

– Кому ти дзвониш, це ж мій номер? 

– Перевіряю чи працює зв'язок. – Почувши гудок, він скинув виклик. – Це номер екстреної служби порятунку рудоволосих красунь. Телефонувати за крайньої необхідності. 

– А біловолосих? 

– Юля! - Гримнула рудоволоса красуня, - ти ставиш його в незручне становище, так не гарно. 

– Чого ж в незручне? В разі чого я знов Дімона прижену. 

– Давай сюди телефон, і взагалі, хто тобі дозволяв брати мій номер? 

– А як я, по твоєму, повідомлю, коли твій телефон відремонтують? Ти забула, що я його на себе оформив. 

– От сам тоді ремонт і оплатиш! 

– А ви точно вчора познайомились? - Не втрималась Юля, - ведете себе як подружжя. 

– От іще, я за такого хама ніколи не вийшла б. 

– Хай ще тебе хтось покличе. 

– Фу, довбень! Не можна так з дівчиною, ти ж можеш ранити їй серце. 

– Так, добре, я б ще із задоволенням з вами поспілкувався

– Як швидко він міняє тему, – пробурмотіла Юля, - просто неймовірно

– Мені час іти. Бувайте. 

Дівчата нічого не встигли відповісти, як він розвернувся і швидким кроком пішов геть. 

– Що це було? Він просто розвернувся і втік? Я ж хотіла ближче познайомитись, такий цікавий персонаж. 

– Я взагалі то ще тут – насупилась Мері, а ти вже око на мого хлопця поклала. 

– Ти ж казала що він не твій. 

– Ну, ще не мій… Ти знаєш про що я. 

– Та добре, добре. 

***

Через кілька днів Мері отримала смс : “Телефон готовий. Чекай біля гуртожитку о 21:00”