Дівчина, яка не ходить на побачення з незнайомцями

– Куди ти мене ведеш? 

– В ліс, заведу і покину. 

– Фу, дурак. Нема тут ніякого лісу, а з парку я якось виберусь. 

– Ну от, підемо в парк, там є кілька хороших ларьків з морозивом і бургерами. Хоча, напевно… 

– Такі як я не їдять бургерів? Це ти хотів сказати?! Я буду бургер. І колу. З цукром. І морозиво теж буду.

– О, ти вже ведеш себе як моя дівчина. А це ж ми ще й години не знайомі. Буде тобі бургер і кола, і морозиво. 

– Якесь збоченець в тебе уявлення про майбутню дівчину. Будеш так говорити, то не матимеш її ніколи. От. 

– Між іншим, на те побачення могла піти я. Але відмовилась. 

– Який неочікуваний поворот. То виходить, що ми так і так мали сьогодні зустрітись. Почекай, то ти ж знала, що там повинен бути я. Не хотіла? 

– Я не ходжу на побачення з незнайомими хлопцями. 

– Та невже? 

– На що ти натякаєш? 

– Ні на що, їж морозиво, бо зараз розтане, випаде і забруднить одяг. Навіщо мені ці проблеми. 

***

– Уявляєш, той козел не прийшов! - випалила Юля, коли помітила, що Мері відкрила очі. – Я ж хотіла подивитись, що він за один, перед тим як познайомити з тобою. Хоча, він прислав замість себе досить цікавого друга… Але все одно козел! Як так можна було, а може дівчина його чекала?

– Я йому про це казала… 

– Тепер я точно не хочу щоб ти з ним знайомити. Але ж все одно, хоч він і виявився козлом, цікаво було б познайомитись 

– Я тебе познайомлю, – знов тихенько пробурмотіла Мері

– Та що ти там бурмочеш? Не прокинулась іще? 

– Кажу, що познайомлю тебе з Пітером. Я його вчора знайшла. 

Якраз в цей момент в кімнату повернулась Оксана витираючи мокре волосся рушником. В такій позі вона і завмерла. 

– Що значить ти його знайшла? 

– Кого ти знайшла?

– Ти вчора пила? 

Коли дівчата трохи прийшли в себе, Мері переповіла події вчорашнього дня. 

– А потім він сказав мені стояти на місці, а сам кудись побіг. 

***

– Стій тут, тільки нікуди не відходь далеко, не хочу тебе знов шукати. 

– А коли ти мене шукав? Я, наче не губилась

– Пусте, просто стій тут, я за 10 хв повернусь. 

Сказав і швидко зник. Може в туалет пішов, мало там що може бути. Надворі скоро мало стати прохолодно, а вона в легенькі сукні. Та й у нього лише футболка. Треба йти додому. 

Через деякий час вона побачила Піта, що крокував у її сторону. За спиною мав простенького наплічника з вузькими лямками. 

– Вибач, що змусив тебе чекати, треба було дещо взяти у товариша. Він тут працює неподалік. Пішли, покажу тобі своє улюблене місце. 

– А може вже додому? Сонце сідає, а вечори ще холодні. 

– Не парся, я не дам тобі замерзнути. 

– От тільки не кажи, що твоя любов мене зігріє

– Яка любов? Ми ледве знайомі

– Не буде в тебе дівчини. Ніколи. 

– Пішли швидше, бо як займуть місце, сидітимеш на траві. 

Ну що він за людина така? Хіба можна так з дівчиною? Тягне кудись, не пояснює нічого. 

– Прийшли. 

Вони опинитись на невеликій галявині, на схилі пагорба. Позаду її оточували кущі бузку, а спереду відкривався мальовничий вид на вечірнє місто і річку вдалині. 

– Я іноді сюди приходжу відпочити від міського шуму й колотнечі. Під час заходу сонця тут дуже гарно. 

– Всіх дівчат сюди водиш? 

– Тільки зеленооких. Сідай сюди. - з цими словами Піт відкрив наплічник і дістав з нього сірого рушника і постелив його на колоду, яка служила тут місцем для сидіння. – Вибач, це найбільше, що вдалось знайти, але краще, ніж сидіти на голому дереві. 

– Та ти досить галантний кавалер, якщо навіть таку дрібницю передбачив. 

– А то! Маю ще дещо. – Слідом за рушником з наплічника з'явилось картате простирадло. Таке як пропонують відвідувачам в ресторанах. І вкутав її плечі. 

– Тепер не змерзнеш. 

– А ти? 

– А я замерзну. Простирадло ж одне. 

– Що за нахаба? Ти ж явно хочеш вкритись одним. Добре, сідай, тільки руки не розпускати! 

– Маю сказати те ж саме. 

– Фу, таким бути! 

Вид на місто під час заходу сонця дійсно виглядав неймовірно. А ще сюди не долинав міський шум. Якщо глянути вниз по схилу, можна було побачити інші пари, які тулились одне до одного. 

В якийсь момент Піт відчув, що дівчина підсіла ближче, просунулася руку під його, і поклала голову на плече. 

– А потім він провів мене до гуртожитку, попрощався і зник. 

– Ви хоч номерами обмінялися? 

– Ох, оце я роззява… Хоча мій телефон все одно розбитий, – зітхнула Мері

– То, значить, він таки пішов на побачення, але не зі мною. Еталонний козел! – вигукнула Юля. По її тону можна було зрозуміти, що дівчина зовсім не засмучена цим фактом. – То коли ти нас познайомиш? Давай влаштуємо потрійне побачення! 

– Почекай, яке побачення, про що ти? 

– Васіліса, він пішов на побачення з тобою. 

– Не ходила я ні на яке побачення, ми просто трохи погуляли. І чого це ти мене Васілісою назвала? 

– Я зрозуміла, ти непрохідна тупачка. - засміялась Юля. – Ми, до речі теж вчора провели чудовий вечір, не такий романтичний як деякі тут, але цілком хороший. Дехто навіть дозволив поцілувати себе в щоку, так Ксю? 

– Ой, та чи й не привід для обговорення. - опустила очі Оксана. 

Юля тим часом не вгамовувалась:

– Так коли? Що ти морозишся, ніхто не вкраде твого красунчика 

– Він не мій, ми тільки вчора познайомились

– То можна красти? 

– Н-не можна. 

– Ха, опустила очі, значить таки запала. 

– Відчепись, ти надто нав'язлива сьогодні. 

– Не відчеплюсь, хочу побачити того, хто вкрав серце у нашої недоторки. 

– Ніхто в мене нічого не вкрав! І взагалі, не знаю я, він сказав, що знайде мене. 

– Ух який загадковий, це ж ще цікавіше, - плеснула Юля в долоні. – Тепер хоч не відходь від тебе.