Подвійне побачення

– Чуєш, Піт. Ти на минулому тижні питав мене про Оксану. Я тоді нічого не сказав, бо думав, що там вже гиблий номер. Ми зустрілись кілька разів. А далі я отримував тільки відмови. Вони й, наче, були аргументовані, але я вирішив, що не підійшов їй, то ж облишив спроби. А вчора вона написала сама. Каже, що було багато справ, але зараз вона не проти знову побачитись. 

– О, так це ж чудово! Радий за тебе. Я так зрозумів, що вона тобі не байдужа? Бо, останнім часом ти якийсь сам не свій був. Навіть перестав Тіндер безкінечно свайпати. 

– Та да, але тут таке діло… Мені треба твоя допомога. 

– Тю, та я завжди радий, але чим я тобі зараз допоможу? 

– Розумієш, у неї є подруга, яка хоче з тобою познайомитись. 

– Ох, щось мені зле, терміново викликай швидку. Напевно в лікарні доведеться з тиждень пролежати. Вибач, не зможу ніяк. 

– Кінчай викобенюватись! Нічого в тебе не болить. Ти що не виручиш друга? От я б нізащо тобі не відмовив. 

– Відчепись, ти ж знаєш, що я не дуже люблю такі речі. Особливо з незнайомими людьми. 

– Ну, чому одразу з незнайомими. Мене і Оксану ти знаєш… 

– Я її один раз мельком бачив. Це не рахується. 

– Я не прийму відмови. Це шанс знову зблизитись з нею. Може в нас щось серйозніше вийде. 

– Я подумаю, але нічого не обіцяю. 

Схоже, що Ден задовольнив такою розмито відповіддю. А от сам Піт зовсім не був радий. З однієї сторони треба виручити друга, а з іншої. З іншої він просто не хотів іти на це безглузде побачення не зрозуміло з ким. Що це взагалі за дівчина, яка так ним зацікавилась. А раптом? Та ні, аж таких збігів у житті не може бути. Хоча треба якось підстрахуватись.

В назначений час троє молодих людей  стояли під аркою на вході в парк. Це було узгоджене місце зустрічі для подвійного побачення. Покищо воно виглядало як півтора, бо один зеленоволосий довбень запізнювався. Ден намагався приховати свою нервовість перед дівчатами. Та, схоже, в нього це не надто добре виходило. 

– Дене, не засмучуйся ти так. У нього ще є 5 хв. Ти ж говорив, що він не спізнюється. 

– Так, не спізнюється. Але в мене погані передчуття. 

– Так може зателефонуєш? 

– Марна справа, він не візьме слухавку. 

– Чому? 

– Бо це наш Пітер, в нього телефон на беззвучному заритий в найдальню кишеню. 

– Чому? 

– Якось спитаєш у нього сама. Хотів би на це подивитись. 

Схоже Ден уявив ситуацію як Піт розказує дівчатам про свій ліхтарик і трохи заспокоївся. 

А от Юля, не зважаючи на те, що її так званий кавалер, все не показувався, виглядала цілком спокійною. Так, вона хотіла зустрітись з цим хлопцем, після всіх цих розповідей, але чисто з цікавості. Що воно за звір такий. А може якось можна звести їх з Мері? Вона сьогодні була якась засмучена і розгублена. А може здалось. В будь якому разі, Юля  планувала провести цікавий вечір, що б не трапилось. 

І щось таки трапилось. Зі сторони гуртожитків до них на всіх парах мчав хлопець. В нього було чорне волосся, тому дівчина вирішила, що то їх не стосується. Так, їй було цікаво, що ж там сталось, проте не буде ж вона кидатись під ноги першому зустрічному бігунові.

Тим часом бігун, пролетівши повз неї зупинився біля Дена. Ну як, зупинився, Ден його буквально впіймав і зупинив. 

– Котра година?! 

Дівчата втратили мову. Він так біг щоб дізнатись час? І чому саме в них? 

– Сімнадцять нуль нуль. 

– Фух, встиг, - видихнув хлопець і протягнув Денові якийсь пакунок. 

– Що це таке, і що ти в біса тут робиш? На твоєму місці має бути інший персонаж. 

– Це в-вибачення від Піта, хууу, насилу встиг. Він сказав, що як не встигну, то відірве мені голову. Не те щоб  боявся, але ти ж знаєш його, благаю скажеш йому, що я прибув вчасно. 

– Зупини цей потік інформації, я не встигаю її перетравлювати. І як ти ведеш себе перед дамами? 

Дами в цей момент якраз вийшли зі ступора і трохи зашарілись. 

– Д-дамами? Вони з тобою? От лихо, отак соромитись… - Дим схопився за голову і почав бурмотіти щось про те, що його не попередили, він не готовий. 

– Так! Струнко! 

Цей викрик пролунав так гучно, що і деякі перехожі на мить вирівняли спини, а Дим витягнувся як струна. Вже ніхто не пам'ятає як був винайдений цей спосіб щоб його заспокоїти, але працював він безвідмовно. 

– Дівчата, вибачте за цю виставу. Я планував познайомити вас з іншим другом, але приперлось це чудо. (до Дима) Відрекомендуйся, будь ласка, як я тебе вчив. 

– С-смоук, тобто Дим… тобто… Мене звати Дмитро. 

– От бачиш, це не складно. (до дівчат) Це наш з Пітом, аби його трясця вхопило, друг Дімон. Ми кличемо його Дим або Смоук. Він трохи сором'язливий, будь ласка, не гнівайтесь. 

– Це Юля, а це Оксана. 

Оксана кивнула, а Юля зробила реверанс. Її ж обізвали дамою, то ж треба вести себе відповідно. 

– О, Юля, тоді це для вас, - з цими словами Дим вирвав пакунок з денових рук, відкрив пакет, дістав звідти коробку цукерок, і протягнув їй. 

– О, оце так несподіванка, цей день мені вже починає подобатись! - вигукнула дівчина - А за що? 

– Ну це, той, як вибачення. 

Ден:

– То це Піт купив цукерки? 

– Ні, це я купив. Піт прибіг до мене і блага в врятувати його. Сказав треба швидко бігти до арки, там будеш ти і тобі треба передати, що він не зможе, бо в нього виникли якісь непереборні обставини. 

– Ага, знаю я його обставини, козел. І що далі. 

– А ще він сказав, якщо там буде Юля, треба вибачитись перед нею. Але ж я ніяк її не образив. Але ж він сказав вибачитись. А як я можу вибачитись перед незнайомою дівчиною, якій я нічого не зробив… Всі дівчата люблять шоколад, тому я забіг в магазин і купив найдорожчу коробку. Там ще черга була, насилу встиг, він би мене вбив якби я не встиг. 

Юля:

– То цукерки таки від тебе, як приємно. Мені іще ніколи не дарували цукерок незнайомі хлопці.