День випадкових зустрічей

Піт прямував по коридору навчального корпуса прокручуючи в голові плани на сьогоднішній день. Ці збори студради були зовсім недоречними. Треба підготуватись до завтрашніх занять, встигнути на тренування, ще він хотів заскочити в музичний магазин по струни. Може когось із хлопців попросити? Ден скаже, що в нього сьогодні побачення з черговою дівчиною з Тіндера, Дим просто рандомну відмазку вигадає. Ні, на них не можна покластись у такому питанні.
В цей момент з-за рогу щось вилетіло і добряче штовхнуло в плече.
– Гей, дивись куди йдеш! О, це знову ти? Переслідуєш мене чи що?

– П-пробач, я не…
Але дівчина вже помчала далі коридором, не чекаючи його вибачень.
Чому вона сказала “знову ти”, вони ж наче ніколи не зустрічались раніше. Особливо в за таких обставин. І чому вона вирішила що Піт її може переслідувати? Надивляться своїх серіалів і думають, що все навколо них крутиться.
Стоп, руде волосся. Може це була вона? Шкода, знов не розгледів. Хоч би хлопцям не проговоритись, а то знов діставатимуть.

– Ти навіщо засмутив дівчину? - пролунав позаду знайомий голос. Це був лаборант з кафедри філософії. Молодий хлопець, що в минулому році закінчив університет і зараз навчався в аспірантурі.

– О, привіт! Давно не бачились. 

– Так що з дівчиною, вона неслась по коридору як фурія
– Та нічого, то не я… - Піт почухав потилицю - я її навіть не розгледів. Вилетіла з-за рогу, мало не знесла мене з ніг, нагримала і побігла геть. Ти її знаєш?
– Ні,  вона кілька разів заходила в кабінет кафедри, здається з 2-го курсу. Але ні імені ні факультету я не памʼятаю. О, точно, в неї були незвично зелені очі. Ха-ха, вона б добре пасувала до твого волосся.

– Не мели дурниць, ти ж поважний аспірант, а ведеш себе як Дим.

– От не порівнюй мене з циим довбнем, у нього тільки пиво і гульки в голові.

– Ось і моя аудиторія, бувай!
– Хочеш я дізнаюсь хто вона? 

– Облиш, мені зараз ніколи цим всім займатись, бувай, зараз дзвінок буде.

***

– Уявляєте, я сьогодні знову зіткнулася з тим зеленоволосим. Мері в одній руці тримала маленьке дзеркальце, іншою намагалась пофарбувати вії.

– О, цікаво - оживились Юля, Оксана, яка в цей час гортала щось у смартфоні теж підвела голову. - то це ти, часом не до нього на побачення збираєшся?

– Що ти мелеш, яке побачення? Я збираюсь піти в кіно з одногрупницями. БЕЗ ХЛОП-ЦІВ. А той ідіот мало не збив мене посеред коридору. Що за люди, не дивляться куди йдуть. На додачу, він мене навіть не впізнав

– О, останнє речення прозвучало так, наче ти засмучена з цього приводу. Запала?
– Хто, я?! На нього?! Та ніколи в житті! Ти його бачила?

Що це за відчуття? Чому її вуха стали гарячими? Добре хоч що за волоссям не видно, а то ж соромно як.

– Так, бачила. - неочікувано обізвалась Оксана - Якби не зелене волосся, його можна було б назвати досить привабливим.

– В мені цілком норм, якщо хлопець має незвичайну зовнішність. Це ж може бути дуже захопливо. Може він відчайдушний хуліган, а може учасник панк-гурту… - Юля аж писнула від передчуття - Познайомиш?

Мері вперто робила вигляд, що вона фарбує брову, але краєм вуха все ж слузала. Навіщо їй знати про того хлопця? І взагалі, хлопці її не цікавлять, з ними одна морока. Вічно просять номер і кличуть на побачення. Ну, хіба зовсім трішечки. І не тому що він їй міг сподобатись, а тому, що вів себе як ідіот і навіть не поцікавився як її звати.

Тим часом Оксана розповідала, що кілька тижнів тому познайомилась з парубком на імʼя Ден. І вже встигла сходити з ним на побачення. Вони прогулювались містом, коли зіткнулись з тим хлопцем.

– Гей, довбню, ти хоч іноді по сторонах дивишся?! Так же все життя прогавиш!
На зустріч їм прямував хлопець, одягнений в сині джинси і футболку за написом “punk not dead”. На голові в нього красувались накладні повнорозмірні навушники, тому навряд чи він їх почув. То ж порівнявшись з ним Ден виписав добрячого стусана в плече. 

– Якого біса! А, це ти вибач не помітив.

– Та кого ти взагалі помічаєш? Знайомся, це Оксана.

– П-приємно познайомитись, я (в цей момент поряд просигналив автомобіль і дівчина не почула імʼя). Перепрошую, я дещо поспішаю, то ж не буду вам заважати. Бувайте
Він знов одягнув навушники і поплентав далі.
– Не звертай уваги, він трохи дивакуватий (Оксана було готова битись об заклад, що не трохи), але не завжди такий. Тільки коли чимось дуже заклопотаний. Одного разу в бібліотеці до нього підсіла симпатична дівчина, а він навіть не спитав її імʼя. А тоді взагалі заснув. Ото сором був. Але не будемо про нього, ходімо тут якраз поряд та кав'ярня, про яку я говорив. 

– Тоді я не надала уваги словам про дівчину в бібліотеці, а зараз от зрозуміла про кого йшлось, так Мері? 

Мері промовчала. 

– То ти не взяла в нього номер телефону? - не вгамовувалась Юля, в якої цікавість тільки розгорялась. 

– Звісно, що не взяла. По перше, він мене не цікавив, по-друге, як би це виглядало перед Деном? 

– А, точно. Не подумала, вибач. Якщо ти спитаєш номер у Дена для своєї подруги, то це виглядатиме як для своєї подруги в лапках. О, придумала! Давайте влаштуємо подвійне побачення. А може потрійне? В нього є іще один друг? Мері, ти як? 

– Мене не цікавлять ніякі побачення ні з чиїми друзями. І взагалі, мені пора йти. 

Сказавши це, вона вхопила сумочку і кулею вилетіла з кімнати. 

Чому вона так відреагувала? Вибігла як дурепа, добре хоч взутись здогадалась. До зустрічі з подругами було ще добрих 40 хвилин. Але продовжувати ту розмову вона не мала сил. 

До зустрічі залишилось 10 хвилин, зазвичай подруги не запізнюватись. Мері повільно гортала стрічку в соцмережі, як боковий зір вловив щось незвичне. Не піднімаючи голови, вона спрямувала погляд в той бік. Дійсно, по іншій стороні алейки йшов хлопець. Сині джинси, футболка з написом про те, що панк не помер (вона в нього що, одна?), навушники, а головне - зелене волосся. Звісно він її не помітив.