Кого тільки не зустрінеш у бібліотеці

Зазвичай порожня читальна зала університетської бібліотеки, сьогодні була наповнена студентами. Вільні місця, звісно, були, а от книг, схоже, вистачило не всім. Чи то так склались обставини, чи мала місце якась викладацька змова, але багатьом групам видали завдання підготувати доповіді по літературі, яка не була оцифрована. 

Діджиталізацію не зупинити, і більшість студентів робили фото потрібних сторінок на смартфони та йшли собі додому. Але в Піта була проблема - свій смартфон він нещодавно розбив і тепер користувався простим кнопкових телефоном, в якому з суперсил був тільки ліхтарик. Та ще й копіювальний апарат у читальні зламався кілька тижнів тому, і не встиг повернутись з ремонту. 

То ж забившись у дальній куток, він другу годину щось собі шкрябав механічним олівцем у записнику, зазираючи в досить потерту книгу. 

— Привіт. Перепрошую, бібліотекарка сказала, що книга, яка мені потрібна для доповіді, зараз у тебе.

Піт підняв голову, перед очима все пливло. Мало того, що книга нудна, так ще і спав перед цим мало. А доповідь вже завтра, тому відкладати нікуди. Так сяк сфокусувавши погляд, він зміг розгледіти силует дівчини, яка стояла навпроти нього. Сонце світило їй у спину, то ж лиця як треба не розгледіти. В очі впало тільки волосся яскраво рудого кольору.

— Вибач, не можу зараз віддати. Я дотягнув до останнього, то ж маю дописати сьогодні. 

— Шкода, я теж не маю часу чекати. Може тобі вже вистачить? Судячи з вигляду, ти не надто добре вчишся

Піт майже вирішив здатись і передати їй книгу, але останні слова враз змінили його думку. Не те щоб він не звик до такого ставлення, адже зелене волосся і пірсинг аж ніяк не складали враження зразкового студента. 

— Не вистачить, - пробурчав хлопець і втупився в свої записи - хочеш книгу чекай. 

— Вибач, я насправді, не хотіла тебе образити. Може якось домовимось? - ніяково посміхнулась дівчина. 

Така мила посмішка будь кого переконала б. Тільки не цього типа. Він навіть не підняв на неї погляд. Ну що за йолоп. 

— На, дивись в якій частині книги твоя тема. Максимум на що я зараз погоджуюсь - це спільне користування. 

Він посунув книгу в її бік, так і не відвівши погляду від записів. Звірявся з планом доповіді, поки вона гортала зміст. 

— Моя з 151-ї починається. 

— Тоді ти сидиш скраю. - І пересів на сусідній стілець. 

Ну що за морока. Зітхнувши вона сіла на край стільця, очікуючи, що хлопець зараз зробить пробу підсісти ближче. Але побоювання були марними. Він затис сторінки, які розділяли їх теми в руці, поклав голову на передпліччя і продовжив читання. 

І що він навіть імені не спитає? Ну і добре, насупилась дівчина, і теж поринула в читання. 

Хвилин через 10 сторінки, які до того тримались під прямим кутом, почали опускатися на її частину. Хлопець поряд мирно спав. Добре хоч не хропить. 

***

— Ну що, розказуй! Ти почав чіпляти дівчат у бібліотеці?

Це Ден, кращий товариш Піта підлетів ззаду і охопив його правою рукою за шию. 

— Відчепися, нікого я ніде не чіпляв. 

— А хто тоді ота рудоволоса краля, яка сиділа поряд з тобою в читальні вчора? 

— Яка краля… А, точно,  хтось підходив. Я не розгледів лице. По моєму, їй моя книга потрібна була. 

— Ти ідіот?! Біля тебе сиділа справжня красуня, а ти навіть номер її не спитав? 

— Я навіть імені не спитав. І взагалі, чого ти причепився? Я готувався до тієї довбаної доповіді. Не було часу на дівчат заглядатись.

— Ти безнадійний ідіот, так в тебе ніколи дівчини не буде. 

— Велика біда. Від них же суцільна морока 

— А звідки, ти взагалі знаєш, що я вчора в бібліотеці був? Невже вирішив дослідити незвідані території? 

— Ха-ха. Сорока на хвості принесла. 

— От би їй того хвоста випатрати, менше б клопоту було. 

***

Трійка друзів сиділа на літньому майданчику кафе за бокалом пива. Звісно тема черговий раз зайшла про випадок місячної давності. 

— От вам здалася та руда. Не пам'ятаю я. Був виснажений і заснув. Коли мене розбудила бібліотекарша, нікого поряд не було. 

— От якби біля мене сіла така дівчина, то я б нізащо не втратив шансу познайомитись. Може і на побачення б запросив. 

— Розмріявся, слюні підбери - сказав Ден, зробивши ковток з бокала - Дим, ти в нас ще той Казанова, ага. Коли останній раз на побачення ходив? 

— Ну, я той, часу не було. Чого ти до мене причепився? Це ж Піт свій шанс просрав. 

— Нічого я не просрав. І взагалі, ну скільки можна, га? Побачу наступного разу, обов'язково спитаю як її звуть. 

—І номер візьми! Якщо тобі не треба, я спробую - оживився Дим. 

— Добре, тільки давай облишимо цю тему. Ну задовбали вже.