Спадок турецького дядька

Гумористична театральна мініатюра

Дійові особи

Два куми розмовляють про побутові події, пов’язані з Інтернетом.

1-Й КУМ (протягує руку). Вітаю тебе, куме. Радий бачити.

2-Й КУМ (тисне руку). Навзаєм, також радий бачити.

1-Й КУМ. Слухай, куме, я ж хотів із тобою порадитися.

2-Й КУМ. Кажи, послухати можу.

1-Й КУМ. Сталася тут зі мною така подія. Е-е-е… Не можу самостійно второпати, як його зрозуміти. Чи то добре, чи ні. От як би хтось грамотний підказав.

2-Й КУМ (іронічно). А що ж там таке трапилося? Щось серйозне, судячи з виразу на обличчі. Доленосна подія?!

1-Й КУМ. Ну-у-у… може й так.

2-Й КУМ. Тоді я уважно слухаю.

1-Й КУМ (значуще). Прийшов мені вчора лист. Інтернетом. Дуже цікавий. Із самісінької Туреччини.

2-Й КУМ (здивовано). Ото таке!

1-Й КУМ. Так, із самісінької Туреччини. Про спадок. Великий спадок від мого двоюрідного дядька. Треба приймати відповідальність та вступати у права власності, згідно до заповіту.

2-Й КУМ. Ото таке!

1-Й КУМ. Пишуть, що треба мені їхати до Туреччини та оформляти на себе дядькові документи, приймати той спадок та щось із ним робити. Так за законом.

2-Й КУМ. Ото таке! А що, в тебе був дядько у Туреччині? Я раніше якось не чув.

1-Й КУМ. Та і я раніше не чув. Але ж… Турецький адвокат пише, що був. Збігається прізвище та ім’я.

2-Й КУМ. Але ж… як він там опинився? Це ж далеко, не під Києвом…

1-Й КУМ. Я не знаю, як він там опинився. Я до того ж ще й не чув раніше про самого того дядька… взагалі. Родичі про таке не розповідали. Але ж пише людина відповідальна, адвокат! Мабуть, знає, що пише. Адвокати ж брехати не будуть! Та ще й не просто адвокат, а адвокатка… жінка… така собі представницька. На фотографії, поважного вигляду. Я подивився. Значить, все так і є. Голова юридичної служби банку. Пише, що насилу мене знайшли. І ось вже нарешті…

2-Й КУМ. Цікава подія, куме. Мені аж захотілося все почути детальніше… Х-м-м… А ось ти скажи мені, якою мовою вони тобі писали? Турецькою? Як ти їх зрозумів?

1-Й КУМ. Ні, вони мені писали українською, чистісінькою.

2-Й КУМ. Ти диви!.. Як далеко люди живуть, аж у самісінькій Туреччині, а нашу мову розуміють. Грамотні!

1-Й КУМ. Ото ж бо воно і є!

2-Й КУМ. Це добре, але ж що там про дядька? Той твій дядько був багатий?

1-Й КУМ. Ну-у-у… виходить, що так. Багатий. Так виходить… але ж я не знаю, де та Туреччина, як туди їхати, та скільки коштують білети… Отака халепа!

2-Й КУМ. Дивні речі. Але чому ж халепа?! Це тобі, куме, пощастило неабияк. Радіти треба, а не сумувати. Буває, що щастя випадає. Мабуть, ти маєш заслуги перед Богом. Бо таке ж просто так не трапляється.

1-Й КУМ. Звісно. Але що ж мені робити? От якби хтось докладно пояснив, що я маю робити.

2-Й КУМ. Ну-у-у… поміркуємо… Е-е-е… А чи великий той спадок? Може не варто й хвилюватися.

1-Й КУМ. Та ні, куме, мабуть що варто. Спадок великий… як на мене… Ти про такі гроші, скоріш за все, і не чув. І уявити не зможеш. 346 тисяч американських доларів. Ото!

2-Й КУМ. Ото! Хе-хе… не можу уявити, дійсно. Це ж, мабуть, цілий лантух грошей… або чималенька валіза.

1-Й КУМ. Та десь так. Я теж собі погано уявляю, скільки це буде, якщо скласти у лантух.

2-Й КУМ. Авжеж, але тут ти, куме, неправий. Я чув, що серйозні люди гроші у лантухах не тримають. Тут треба відкривати рахунок у банку і туди ті гроші класти. В такому разі нехай оті банківські працівники сушать собі голову, де все це тримати. Там, я чув, є такі собі сейфи, великі, броньовані та під землею, де лежать гроші. Гроші лежать на рахунку, а ти лежиш на канапі та отримуєш відсотки. Лежачи!!! (Мрійливо.) І тобі прямо до канапи офіціантки у білих фартухах підвозять пиво з таранею на такому спеціальному столику з коліщатами. А тараня вже почищена… і пиво холодне. Ото красиве життя!

1-Й КУМ. Так-так, красиве. То що, виходить я вже відтепер серйозна людина?

2-Й КУМ. На мою думку, так. Бачу! Навіть постава змінилася та й погляд... А коли ти поїдеш до Туреччини? Вже вирішив?

1-Й КУМ. Ні. Ще ні… Треба тут деякі справи владнати, тоді буде відомо.

2-Й КУМ. Які справи?

1-Й КУМ. Там такі справи, що ще треба вимовити правильно… іден-ти-фіка-ція мого банківського рахунку. Тобто визначення отих цифр, за допомогою яких гроші переказують. Казали, якщо мій рахунок у банку їм підійде для переказу, то можна буде у саму Туреччину і не їхати особисто. Перешлють самі. Там є такі спеціальні люди, які розуміються. Називаються адвокати. Чув таке?

2-Й КУМ. Щось таке чув. Давно.

1-Й КУМ. Для цього їм потрібно передати телефоном якісь три цифри зі зворотної сторони моєї картки, потім 16 цифр номера самої картки та пароль… це ще якісь цифри. Ну, звісно, ксеро паспорта… Картка пенсійна в мене є, цифри на ній я ще бачу. То продиктую тій туркені ті цифри. Тоді вони самі зроблять переказ мого спадку, і можна буде до Туреччини не їхати.

2-Й КУМ. Тю, куме. А що ж тут хорошого, що не їхати до Туреччини? Це ж навпаки добре – гарна туристична подорож, можна буде скупатися у морі на курорті. Цікаво. На пляжі… ол-інклюзив…, чув таке слово, куме?

1-Й КУМ. Та щось таке чув. Це коли багато їжі безплатно.

2-Й КУМ. Отож я тобі і кажу. Ол-інклюзив… на пляжі… попити на шезлонгу турецької горілочки… чи як там вона називається. На жіночок подивитися, у купальниках... Чом би й не з’їздити особисто?

1-Й КУМ. Кажу ж, я не знаю, скільки білети туди коштують. Бо ті гроші можуть дати одразу, а можуть лише потім. То я їхати сам боюся. Хто й зна, що там може статися у тій Туреччині.