Передзвони мені

Театральна гумористична мініатюра

Дійові особи:

Миколаївна та Галя – дві жінки середнього або старшого віку, сидять поряд на двох стільцях («у глядацькій залі, слухають концерт»). Протягом усієї дії неголосно чути спів, музичні звуки «зі сцени» та часом аплодисменти. Жінки замріяно дивляться «на сцену», розмовляють між собою пошепки, але голосно.

ГАЛЯ (із задоволенням). Гарно співають. Мені ця мелодія подобається.

МИКОЛАЇВНА. Звісно. Я теж такі концерти люблю.

ГАЛЯ (замріяно). Так-так… (Тихенько підспівує та хитає в такт музиці головою.)

МИКОЛАЇВНА. О-о-о… так-так… (Теж підспівує та хитає головою.)

(Голосно лунає звук телефонного виклику.)

МИКОЛАЇВНА (трохи роздратовано). Тю, ото ще мені, хтось дзвонить. Треба ж комусь… (Довго порпається у сумочці. Витягає мобільний телефон, натискає «Відбій» та кладе телефон назад до сумочки. Телефон замовкає.)

ГАЛЯ. Я б оце сиділа у залі цілий день та слухала б оті пісні.

МИКОЛАЇВНА. Та й я також…

(Голосно лунає звук телефонного виклику.)

МИКОЛАЇВНА (більш роздратовано). Як же ж невчасно… (Знову витягає з сумочки мобільний телефон. Нервово натискає «Відбій» великим пальцем правої руки, тримаючи телефон у лівій, кладе його назад до сумочки.)

ГАЛЯ. Постав на «Без звуку» та й годі.

МИКОЛАЇВНА. Авжеж…

(Голосно лунає звук телефонного виклику.)

МИКОЛАЇВНА (дуже роздратовано). Та хай тобі грець… Скільки ж можна набридати… (Знову витягає з сумочки мобільний телефон, декілька разів натискає «Відбій» та кладе телефон назад до сумочки.) Ось тобі!

ГАЛЯ. Та вимкни ти його зовсім та не відповідай.

МИКОЛАЇВНА. А-а-а!.. А раптом комусь буде дуже потрібно.

ГАЛЯ. А кому буде дуже потрібно, той передзвонить після концерту. Постав на «Без звуку», кажу ж тобі. Припини цей галас.

МИКОЛАЇВНА (розгублено). Вибач мені, Галю. Але я не вмію.

ГАЛЯ. Ото ще мені. Онде на тебе люди вже обертаються.

МИКОЛАЇВНА. Та що ж я можу зробити?.. (Оглядається навколо.) А я зроблю отак. (Витягає телефон з сумочки та з очікуванням тримає його у руках.)

(Голосно лунає звук телефонного виклику.)

МИКОЛАЇВНА (спересердя). От що за люди!? Я ж на концерті! Хіба не можна почекати?!

ГАЛЯ (голосно). Вимкни його, кажу ж тобі. Дай пісні послухати.

МИКОЛАЇВНА. Я не вмію. (Дивиться на телефон, нервово натискає «Відбій». Телефон замовкає.)

ГАЛЯ (вже теж роздратовано). Гарно я з тобою, Миколаївна, сходила на концерт. (Глузливо.) Дякую. Ти ж хоч подивися на телефоні, хто це тобі дзвонить. Хто це такий наполегливий?

МИКОЛАЇВНА. Та хай йому грець!

ГАЛЯ. Та воно може й грець, а може й комусь щось потрібно терміново. Ти подивись.

МИКОЛАЇВНА. А де його дивитися?

ГАЛЯ. На дисплеї, звісно.

МИКОЛАЇВНА (підносить телефон близько до очей). А-а-а… Он воно що… Це Наталка телефонує. Я бачу… (Показує пальцем на дисплей.) Онде.

ГАЛЯ. І чого тій Наталці треба? Нетерплячка в неї? Свербіж? Термінові справи? Запитай вже нарешті!

(Голосно лунає звук телефонного виклику.)

МИКОЛАЇВНА. Ой, лишенько! Вона ж дійсно не вгомониться. (Із зусиллям натискає кнопку. Говорить в телефон пошепки, але ще голосніше.) Га-а… слухаю… Наталко, як ти вже задовбала…, кажи, що ти хотіла. (Слухає.) От ти невихована!!! Я ж на концерті, не можу говорити, передзвони мені пізніше. (Слухає.) Шо!? Та жива я, жива! Нічого не трапилось. (Слухає.) Оце ти через такі дрібниці?.. Та не кричи! Тут люди музику слухають. Ти мішаєш! (Повертається до Галі, трясе телефоном.) Ну, що за люди!.. З такими невихованими подругами навіть стидно ходити на культурні заходи! Хай їм грець!