Кіт Базиліо та лисиця Аліса

Гумористична театральна мініатюра

Дійові особи

Кіт Базиліо та лисиця Аліса – персонажі казки Олексія Толстого «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно». Розмовляють про техніку обдурювання та ознаки дурнів.

(Фонограма «Money, Money», АББА, фрагмент.)

БАЗИЛІО. От скажи мені, Алісо, чи ми з тобою часом не родичі?

АЛІСА. Авжеж ні, Базиліо. Я ж лисиця! Бач, хутро руденьке. А ти, я так розумію та скільки тебе знаю, кіт. Сірий та смугастий. А чого питаєш?

БАЗИЛІО. Та оце ж спало на думку таке. Ми ж з тобою страшенно полюбляємо одне й те саме – дурити когось. Однодумці – наче родичі.

АЛІСА. А-а-а… у цьому сенсі. Тоді так… згодна. Ми з тобою родичі… майже. Я люблю когось надурити, та й ти від цього ніколи не відмовишся. Це вже точно.

(Обіймаються та цілуються.)

БАЗИЛІО. О-о-о… це ж дійсно величезне задоволення. Зустрінеш, буває, якесь таке дурило пришелепкувате, подивишся на нього та й відчуваєш – ось воно, все твоє. Бери його та роби, що хочеш. Навіть шукати їх не треба – самі до тебе приходять та просять себе надурити. Гріх відмовити – то ж ми ніколи й не «грішили».

АЛІСА. Так-так… А найкраще дурило – це таке, в котрого у кишенях є гроші. І не важливо скільки, бо всі ті гроші – твої. Бери. А воно тобі ще й подякує. Звісно ж, що то приємно.

БАЗИЛІО. Так, приємно. Задоволення величезне. Але ж і потребує особливого вміння, та й скажу більше – це мистецтво. Кваліфікація! Майстерність!

АЛІСА. Звісно, що мистецтво. Буває ж таке, що дурило не плаче й не стогне, а дякує та цілує руки після того, як віддасть тобі свої гроші. О-о-о… у такі моменти я точно відчуваю себе майстринею.

БАЗИЛІО. Так-так, я також. А пам’ятаєш, як ми «взули» того дерев’яного дурника? Одразу на п’ять золотих. Все було так легко – простенька пісенька про «поле чудес». Проспівали йому, що він «розумненький», то він у «країну дурнів» аж бігом побіг. Критично поміркувати йому було ніколи – бо надто поспішав збагатитися. Класично – жадібність без варіантів веде до втрати грошей.

АЛІСА. А як вдало ти тоді придумав – оте загадкове «крекс, фекс, пекс». (Сміється.) Суцільна маячня та нісенітниця. Але ж як спрацювало! Той «розумник» повівся на те «чарівне» заклинання. Ти талант, котику. Молодець!

БАЗИЛІО. О-о-о… не перехвали, хитрунко. Ми вже неодноразово мали змогу переконатися, що «країна дурнів» величезна за розмірами… навіть безмежна. Клієнтів там – повно, а нам – роботи без вихідних та відпусток на все життя.

АЛІСА. Все вірно. Відсоток дурнів у суспільстві – біологічне поняття. Визначено природою. Хоч там як їх не навчають у різних школах, а вони все одно намагаються продати свої абетки. Вони натовпами ходять вулицями – у всі часи та у великій кількості. Ми без «хліба» не залишимося. Ми з тобою – майстри своєї справи.

БАЗИЛІО. Так, ми бачимо їх одразу, здалеку, безпомилково.

(Обидва пильно вдивляються у зал.)

АЛІСА. Звісно! Ми їх не тільки бачимо, але й чуємо здалеку. Вони ж завжди говорять голосніше і раніше за інших, нікого просто не слухають. То в них такі первинні ознаки.

БАЗИЛІО. Вони все знають найкраще.

АЛІСА. О, так! Вони люблять повчати інших.

БАЗИЛІО. Саме так. У них завжди у всьому винні інші.

АЛІСА. Вони ніколи не сумніваються у своїй правоті.

БАЗИЛІО. У їхніх судженнях немає півтонів – все категорично «чорно-біле».

АЛІСА. О-о-о… Це точно. Категоричність – ознака дурості.

БАЗИЛІО. Згоден. Вони не можуть читати довгі тексти, а сприймають лише короткі дописи.

АЛІСА. Так. Для того, щоб їх скерувати у якомусь напрямку, треба інформацію вкладати у короткі заклики – лозунги або девізи на кшталт «йдемо туди…» чи «купуй оте…»

БАЗИЛІО. Правильно кажеш. І ще – немає для дурня більшого щастя, ніж коли хтось поцікавиться його думкою для консультації… з будь-якого питання. Він у відповідь ніколи не промовчить та не скаже «не знаю».

АЛІСА. Авжеж. Вони так себе поводять не тільки поодинці, але й колективно. Дурні постійно щось ділять, щоб отримати свою окрему частину від спільного. Спільне при цьому зменшується та слабшає. А розумні частіше скидаються в «спільний котел», щоб отримати сильніші спільні можливості. Спільне при цьому зростає.

БАЗИЛІО. Так, ці розумні існують, і вони мені дуже не подобаються – псують ідилічну картину всебічного «панування» дурості. Статистично їх мало, це тішить. Трапляються де-не-де у природі… хоча й не часто… Я їх не люблю. Ота черепаха Тортіла – дуже неприємна. А ще є отой розумний Цвіркун. Так само неприємний. Черепаха завжди невчасно вилазить зі своїми «мудрими» порадами зі ставка, а Цвіркун з темного кута комірчини. Щодо них мені вже все ясно та зрозуміло – давно та однозначно.

АЛІСА. Обережніше, котику. Якщо тобі раптом все стало однозначно ясно і зрозуміло – значить, настав час задуматися, можливо, ти дурень! Бо це висловлювання категоричне.

БАЗИЛІО. Ой, не лякай, компаньйонко. Не лякай!

АЛІСА. Я не лякаю, а жартую. Людина, яка розуміє гумор, не може бути дурною. Ти зрозумів мій жарт, котику?

БАЗИЛІО. Авжеж. Жарти я розумію добре.

АЛІСА. Чудово! А що таке жарт?

БАЗИЛІО. Е-е-е… це коли смішно.

АЛІСА. Звісно! Жартом вважається дурість, вимовлена ​​доброзичливо.

БАЗИЛІО (сміється). Згоден… А зможеш пожартувати з самим Карабасом? Наважишся?

АЛІСА. А чому б і ні? Хоча він і синьйор та й до того ж доктор лялькових наук… така «велика» людина… Велика за зростом, але не за розумом. Надуримо і його, пожартуємо. Тільки зовсім не доброзичливо, бо він того не вартий. Він сам не вартий, а от гроші його варті.