Дон Кіхот та Робін Гуд

Гумористична театральна мініатюра

Дійові особи та історична довідка

Дон Кіхот (ісп. Don Quijote) – центральний образ роману Мігеля де Сервантеса (1547—1616) «Премудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі».  Ім’я його слуги – Санчо Панса. Ім'я його коня – Росинант.

Актор зі списом та у шоломі, говорить пафосно та урочисто, рухи дещо незграбні.

Робін Гуд (англ. Rob in Hood – Роб у каптурі) – герой середньовічних англійських народних балад, ватажок лісових розбійників, який за переказами діяв зі своєю ватагою в Шервудському лісі біля Ноттінгема і боровся за справедливість – грабував багатих лицарів і священників, віддаючи здобич біднякам. Його вважають національним героєм Англії.

Актор з луком та стрілами, у капелюсі з пером. Говорить трохи насмішкувато.

(Фонограма. Фрагмент музики з балету «Дон Кіхот», Л.Мінкус.)

ДОН КІХОТ (урочисто). Вітаю тебе, шановний лицарю. Не маю честі бути особисто знайомим. Моє ім’я – Дон Кіхот з Ламанчі. Ідальго! Тож назви й ти своє благородне ім’я, прошу.

РОБІН ГУД (насмішкувато). Благородне?! Та яке там благородне! Хлопці кличуть мене Робіном. Якого я роду? Навіть не знаю. Я проста людина, живу у Шервудському лісі біля Ноттінгема.

ДОН КІХОТ (здивовано). У лісі? Живеш? Як? У наметі? То ти турист… на пікніку?

РОБІН ГУД. Можна й так сказати. Але точніше буде – мисливець з великої дороги.

ДОН КІХОТ. Мисливець? Добре… А де це, Шервудський ліс? Не чув. Далеко звідси?

РОБІН ГУД. Авжеж. Це у Великій Британії.

ДОН КІХОТ. Он як! То далеко, звісно. А моя Ламанча в Іспанії. Треба довго їхати, якщо на коні.

РОБІН ГУД. Зрозумів. Я не збирався до Іспанії. Та й коня в мене немає.

ДОН КІХОТ. То чим ти займаєшся у житті? Ти лицар? Благородний?

РОБІН ГУД. Ні, не лицар. Це точно. Я борюся проти лицарів. Це і є моє заняття у житті.

ДОН КІХОТ (здивовано). А навіщо ж боротися проти лицарів? Вони ж за справедливість! Хіба ж вони можуть бути ворогами благородній людині? Не бачу сенсу. Я ось борюся з вітряками. В цьому є конкретний сенс, він зрозумілий усім.

РОБІН ГУД. З вітряками? Які мелють борошно? То «серйозне» діло. А навіщо?

ДОН КІХОТ. Вони схожі на велетнів, вони перешкоджають мені вершити благородні справи, бо я за справедливість.

РОБІН ГУД. Я також за справедливість. Тільки вітряки мені не заважають.

ДОН КІХОТ. Якщо ти за справедливість, але вітряки тобі не заважають, то що ти вмієш робити?

РОБІН ГУД. Я вправно стріляю з лука. Можу влучити у мішень з великої відстані. А ти?

ДОН КІХОТ. А я можу списом проколоти лопать вітряка. Це не кожен вміє.

РОБІН ГУД. А-а-а… Проколоти лопать? То «корисна» справа… Але ж навіщо проштрикувати лопать вітряка? От якби ж ти проштрикнув шерифа з Ноттінгема, то було б значно цікавіше… (Походжає.) Якось виходить, що у нас з тобою, ідальго, різне уявлення про справедливість та сенс життя. Ось для мене важливо відібрати гроші у багатого лицаря та віддати їх бідним – так справедливо.

ДОН КІХОТ. Якесь дивне в тебе заняття, мисливцю. Забрати гроші у серйозної людини та віддати їх тим, кому вони не потрібні…? Хіба ж це розумно? Адже жебраки тому й бідні, що не вміють зберігати гроші.

РОБІН ГУД (іронічно). «Залізна логіка», не ризикну навіть сперечатися.

ДОН КІХОТ. Звісно, що так… Але я бачу, що ти не віриш мені. Не віриш у мою велику та героїчну місію. Я бачу, що ти хоробра людина, але багато чого не знаєш. Бачу, що ти не читав лицарських романів… Але якщо ти бажаєш особисто пересвідчитися у величності моєї місії, то їдь зі мною. Мій начебто вірний товариш Санчо, зброєносець, давно втік від мене. Не витримав труднощів. Тож я мандрую самотньо. Мені потрібен надійний попутник. Ми разом будемо здійснювати подвиги. Я навчу тебе.

РОБІН ГУД. Цікава пропозиція… але ж куди ти їдеш, благородний доне? У якому напрямку?

ДОН КІХОТ. Я – мандрівний лицар! Я мандрую – це головне. Мій прекрасний та надійний кінь Росинант довезе мене у будь-яке місце, де потрібно захищати справедливість.

РОБІН ГУД. Чому ж ти не рухаєшся?

ДОН КІХОТ. Я ще не можу їхати далі, щоб здійснити наступний подвиг. (Тримає списа вертикально у витягнутій руці, дивиться на нього та стукає ним о підлогу.) Бо мій Росинант ще не відпочив.

РОБІН ГУД. А коли кінь відпочине, то куди саме ти поїдеш, лицарю?

ДОН КІХОТ (розгублено). Поїду… поїду… кудись… туди… чи туди. (Показує списом у різні боки.) Е-е-е… Щось зі мною не так. Я це відчуваю. А що ж не так і чому?

РОБІН ГУД (насмішкувато). Може, твій кінь не тієї масті, яка підходить для подвигу?

ДОН КІХОТ (у розпачі). Може й так. А чи є взагалі різниця, якої масті мій кінь, якщо він не слухається батога і взагалі везе мене в інший бік проти моєї волі? Отож… А чи є різниця, в який бік везе мене мій кінь, якщо я й сам не знаю, куди мені потрібно їхати?

РОБІН ГУД. Та-а-ак… з напрямком руху визначитися не вдалося. То, може, ти запитаєш поради щодо мети твоєї подорожі у когось зі своїх друзів?

ДОН КІХОТ. Гарна ідея, мисливцю. Думаю, що мені варто зателефонувати до Дульсінеї. Треба сповістити її, що я затримаюсь ще трохи біля цього вітряка. Та й запитаю її про те, куди мені краще їхати. (Витягає з кишені мобільний телефон, марно намагається телефонувати.) От клятий роумінг, немає з’єднання.

РОБІН ГУД (глузливо). Бачу-бачу, що немає «з’єднання». (Крутить долонею біля скроні.) Це з’єднання називається «клепка». От її й немає. Якийсь ти, ідальго, дуже хитромудрий. Аж занадто.