Статуї

Гумористична театральна мініатюра

Дійові особи та історична довідка про них

ВЕНЕРА – символ ідеальної жіночої краси у скульптурі, в римській міфології богиня кохання та краси. (Венера Мілоська – статуя богині Афродіти з острова Мілос. Автор Агесандр, стародавня Греція, середина 2-го століття до н.е., білий мармур, знаходиться в Луврі). Актриса зображує жіночу статую з відбитими руками вище ліктя, (темні рукавички до рівня вище ліктя чи темні рукави сукні при світлих плечах).

АМФОРА – грецька або римська керамічна посудина античного періоду з двома округлими ручками, із загостреним днищем, для зберігання олії або вина. Актриса стоїть, дотримується характерної пози з виставленими ліктями, ноги з розведеними колінами та ступнями разом.

МИСЛИТЕЛЬ – скульптура «Мислитель» (автор Огюст Роден, 1880 рік, оригінал у музеї Родена в Парижі). Актор сидить на стільці у характерній позі. Спирається підборіддям на праву руку, яка стоїть ліктем на лівому коліні. Жестикулює лівою рукою.

СКІФСЬКА БАБА – кам'яна статуя, яка зображує воїна чи жінку, ставилася на кургані скіфами чи половцями, ідол у культі предків. Можливий аксесуар – кинджал.

Статуї (скульптури) стоять «у музеї» (біля нього), говорять про свою роль в історії та культурі різних народів. Розмова «прив'язана до місцевості». Можливе застосування музейних табличок із назвою скульптур та назвою музею.

ВЕНЕРА (хвалькувато). Я – Венера. Я – найкрасивіша. Це всім відомо, і ніхто про це не сперечається. Стою понад дві тисячі років у різних місцях, і скрізь усі захоплюються мною. Кажуть – богиня краси! Авжеж! Тільки ось ім'я плутають постійно. То кажуть Венера, а то Афродіта. Зате точно богиня! Дехто навіть закохується. Так, білий мармур! Нажаль, рук немає… А так я ще нічого… гламурненько виглядаю.

АМФОРА (співчутливо). Так, Венеро, я тебе розумію, як жінка жінку. Якщо і мені, Амфорі, і тобі ручки повідбивати, то ми вже нікому і не потрібні. Можуть запросто і викинути, хоч у море, хоч у яму. Відкопуйте потім, археологи. А то їм і на дно пірнати доводиться. З руками, звісно, ми гарні та всім потрібні, а без рук – ні до чого.

ВЕНЕРА (робить рухи кінцівками). Звісно, що так.

АМФОРА (обурено.) І ви лише подивіться, як нас, амфори, виробляють сучасні гончарі! Особливо, ось ці – миргородські та опішнянські. Адже це жах! Ручок немає. (Опускає руки.) Дно не загострене. (Рух ступнями, що показує широке дно.) Хіба це статура для гончарного виробу? І називають по-своєму – макітри. (Презирливо.) Адже вони годяться тільки для простонародного борщу. Або ще оце – глечики… Очі б мої, давньогрецькі, не дивились. Ні вино благородне налити, ні оливкову олію. А лише картоплю тушкувати можна в грубці. Горщики – одне слово. Цим гончарям, швидше за все, немає різниці – що амфора, що каструля. А розпис сучасний який? (Зневажливо.) Ангоб! Нехитро, простенько. Куди вже їм до майстрів із Пелопоннесу! (Зітхає.) Немає вже тих шляхетних форм.

МИСЛИТЕЛЬ (із сумом). Гаразд, ви всі стародавні. Згоден. Я, Мислитель, серед вас наймолодший, але й мені набридло все це публічне стояння гірше за голубів на площі. Тут у музеї хоч цих мерзенних птахів немає. А уявіть, як Давидові Мікеланджеленко стояти на відкритому повітрі. Так і чекай, що «накладуть» на голову. Пташенятка бісові! І квітів до підніжжя ніхто не кладе, тільки фотографуватись і можуть. (Зневажливо.) Туристи! А ще – тільки й дивись, напишуть якісь дурниці на постаменті на кшталт «тут був Василь…». І їх тисячі, цих вандалів. Нікуди від них не сховаєшся.

СКІФСЬКА БАБА (войовничо). Ну, а я тут, мабуть, найстарша буду. Імені у мене свого немає. Просто Скіфська Баба. Щодо своєї зовнішності я згодна. Не дуже… Адже сказано, Істукан. Але й вік мій теж треба врахувати. Не вчора з майстерні. До того ж невідомо, чи баба я чи чоловік. По фігурі – наче баба, а за смислом – чоловік. Адже охороняю кургани, могили предків. (Рух кинджалом.) Тож ховатися від туристів – не збираюся!

ВЕНЕРА (гордо). Я – статуя грецької роботи. Антична культура!

АМФОРА. Я теж антична культура, грецька робота. Виходить, ми з тобою, Венеро, землячки. (Намагаються обійнятися без рук.)

МИСЛИТЕЛЬ (із сумом). А мене створив Роден. Тому я, мабуть, Роденко? «Постарався» француз... Чи хотів з мене познущатися? Адже сидіти так незручно. Що за поза? Та й думок у мене особливих немає ніяких, щоб такий розумний вигляд робити. Вигляд розумний у Мислителя є, а думок немає. Рука затекла і спина теж, за сто років «з гаком». А змінити позу не можу. Тому що це буде порушенням авторських прав. І при цьому все одно мене повторюють і повторюють інші скульптори та керамісти. Це вже потроху починає й набридати.

СКІФСЬКА БАБА. А я своїх авторів-виробників уже й не пам'ятаю. Чи то скіфи, чи то половці… Дикі, загалом, були люди, кочівники. Давно це було, тисячоліття минули. Віками в степах стоїмо. Але ж матеріал мій міцний. І критого приміщення особливо не потребую. Адже я кам'яна, а не снігова. Це зі снігу бабу зліпити можна швидко та просто. Але ж і стоїть вона лише до першого тепла. Не вічна, звичайно. А я довго можу простояти.

Що прикро, так це те, що сучасники не мають поняття, навіщо я потрібна і що зі мною робити за теперішніх умов. Ось і стоїмо ми, Баби Скіфські чи в історичних музеях, чи біля їхнього входу. Ось у Миргороді біля краєзнавчого й стою. Нудно. Цілими днями дивлюся на Козака з гарматою, а він до мене – спиною, і дивиться якось байдуже убік.