Пісня жар-птиці

Пісня жар-птиці

Одного разу король Церселіус тяжко захворів. Ніхто з найкращих лікарів  не міг зрозуміти, що з ним насправді відбувається. Вже ніхто не мав надії на те, що король одужає. Та якось навесні наснилося королю, що якщо він почує, як співає жар-птиця, то міцне здоров'я повернеться до нього. Було у короля три дочки: Сабріна, Інга-Інга і Верделія. От плакали вони плакали через хворобу батька-короля доти, доки старша Сабріна не сказала, що вони разом мають піти шукати для батька жар-птицю. Найперше відправилися королівські дочки до відомого звіздаря Анеку. Він навчив їх різному: стріляти з лука, розповів про фази місяця, коли краще збиратися в далеку дорогу.

— Пам'ятайте, — сказав він їм наостанок,  — не можна в жар-птиці нічого просити. Вона сама знайде вас, коли ви потрапите в її край.

— А де ж, пане звіздарю, знаходиться край, де живе жар-птиця? — запитала середня дочка короля,  принцеса Інга-Інга.

— Край жар-птиці високо-високо в горах. Живе вона у золотому палаці. Коли жар-птиця плаче, то йде золотий дощ, коли радіє, сонце сяє і розквітають золоті троянди.

— Але як же ми її заберемо? Кажуть, вона вогняна? — запитала молодша принцеса Верделія.

— Вам не треба її забирати. Вона прочитає ваші думки і віднесе вас до короля Церселіуса. Тільки знайте, що на вашому шляху зустрінеться багато перешкод.

Подякували три королівські дочки звіздарю за поради. Взяли торби з паляницями і пішли шукати край, де живе жар-птиця. І от трапилося їм йти через повноводну річку. Коли вже стали вони тонути, річка заговорила до них:

— Не хочу я, щоб молоді принцеси втонули в моїх водах. Крикніть три рази:

Цім-ці-рі-рім. Я над водою лечу.

рім-рі-ці-цім Торкатись неї не хочу.

Зробили принцеси, як наказала їм річка і перелетіли її за декілька годин.

Далі довелося їм йти через густий непрохідний ліс. Він був такий темний, що удень там було як вночі. В тому лісі водилися злі духи. І якщо з того лісу не вийти до вечора, то злі духи й привиди, що населяють його,  не відпустять назад. Йшли принцеси йшли, як раптом натрапили на маленького лісовичка, який їх попередив:

— Ой, принцеси, куди це ви йдете? Незабаром закінчиться день і духи лісу не випустять вас звідси.

— Ми шукаємо край, де живе жар-птиця. — сказала принцеса Сабріна.

— Тоді вам якось потрібно пройти цей ліс. Візміть ці чоботи-скороходи. І навіть не думайте озиратися назад, злі духи подивляться вам в очі і зроблять сліпими.

Надягнули три королівські дочки чоботи-скороходи і через півгодини пройшли темний ліс. Вийшовши на лісову галявину, вони спокійно зітхнули.

Їх шлях далі йшов через болото. Коли відчули принцеси, що от-от зануряться з головою у глибоке болото, вони голосно закричали і почали кликати на допомогу. Вмить з очерету повискакували величезні жаби і простягнули принцесам гілля: 

— Хапайтеся, а то втонете. — крикнули жаби. Насилу вони змогли вийти з болота. 

Пройшли королівські дочки далі. Вдалині перед ними стояла гора, уся в золоті згори донизу. А на тій горі був невеличкий палац з трьома золотими баштами. Раптом підлетів до них маленький ворон і запитав кого вони шукають.

— Хто знадобився вам у краю жар-птиці?

— Ми шукаємо саму жар-птицю. Наш батько-король тяжко хворий. Можливо, якщо він почує її спів, то одужає. — відповіла принцеса Сабріна.

— Тоді вам слід повернутися задом до золотої гори, а до лісу, що поряд з нею —

обличчям і свиснути одночасно три рази.

Так принцеси і зробили, як сказав ворон. І тільки вони свиснули, щось ніби підняло їх в повітря. Ще мить — і принцеси стояли на золотій горі, яка яскраво й гарно виблискувала на сонці. До принцес підлетіла вогняна птаха з розкішним величезним хвостом і тонкою шиєю. Вона заговорила не відкриваючи свого пташиного рота з дівчатами.

— Я знаю навіщо ви тут. І допоможу вам. Ви це заслужили, адже жертвували своїм життям.

Далі вони сіли на жар-птицю. Вона махнула своїми величними крилами, які так і переливалися на сонці вогняно-золотим кольором і полетіла до палацу короля Церселіуса. Там перед вікном королівської кімнати жар-птиця заспівала чудернацьку пісню. Від цієї пісні розпустилися квіти, завчасно виросло зелене листя на деревах. А король відчув себе бадьорим як колись. Він сам зміг підвестися з ліжка й подивитись у вікно. Коли жар-птиця закінчила співати, вона вклонилась всім і подарувала чотири пера: три для королівських дочок, а одне, що було трошки більше, для короля. З того часу жили король з принцесами щасливо і довго. Жар-птиця принесла радість і здоров'я їм і наступним поколінням — онукам і правнукам короля Церселіуса.