Розділ 34

Студія була наповнена звуками — гітара глухо гуділа, Майк перебивав ритм короткими ударами по барабанах, Алекс крутив регулятори на підсилювачі. Звичайний робочий день Dead Echo. Майже.
Коул сидів на краю дивана, дивлячись не на інструменти, а кудись у стіну. Усміхався. Не тією сценічною, трохи хижою усмішкою, а тихою. Домашньою.
— Окей, — Алекс першим це помітив. — Мені це не подобається. Ти або щось зламав, або щось задумав.
— Або знову написав пісню і не показує, — хмикнув Майк, витираючи руки рушником. — Це завжди погано закінчується.
Коул підняв погляд.
— Хлопці… мені треба з вами поговорити.
— О, — Алекс відразу сів навпроти. — Це звучить серйозно.
— Дуже, — додав Майк. — Якщо ти знову хочеш змінити сет-лист за п’ять хвилин до концерту — я пас.
Коул засміявся, похитав головою.
— Ні. Це не про музику.
Обидва завмерли.
— Я хочу зробити пропозицію Еллі.
Тиша тривала рівно секунду.
— ЩО?! — Майк аж підскочив.
— Я ЗНАВ! — Алекс ткнув пальцем у повітря. — Я казав! Казав, що так буде!
Коул розсміявся, трохи ніяковіючи.
— Серйозно. Я… я хочу, щоб вона стала моєю дружиною.
Майк підійшов і з усієї сили обійняв його за плечі.
— Чувак. Я зараз або заплачу, або нап’юся. Або і те, і інше.
— Ти вже став сентиментальним, — пирхнув Алекс, але очі в нього світилися. — І коли ти це плануєш?
— Думаю… після виступу. На одному з концертів туру, — Коул потер долоні. — Хочу, щоб це було публічно. Щоб вона знала: я не ховаюся, не боюся, і це не імпульс.
— Ризиковано, — протягнув Майк. — Але красиво.
— Вона — сцена, — тихо додав Коул. — Вона оживає там. Я хочу зробити це в її світі.
Алекс кивнув.
— А кільце?
— От тут мені потрібна ваша допомога, — Коул хитро усміхнувся. — Я не маю жодного уявлення, що саме їй сподобається.
— Маленьке. Ніжне. Без пафосу, — Майк не замислювався ні секунди. — Вона не з тих, хто хоче діаманти на пів пальця.
— І точно щось зі змістом, — додав Алекс. — Може, гравіювання. Рядок з пісні?
Коул завмер.
— Чорт… це ідеально.
— Ми твої співучасники, — Алекс підморгнув. — Але попереджаю: якщо вона розплачеться на сцені — це буде твоя провина.
— Я хочу, щоб вона плакала від щастя, — тихо сказав Коул. — Вона заслуговує на це. Після всього.
Майк поплескав його по плечу.
— Ти сильно виріс, брате.
— І якщо ти її скривдиш, — додав Алекс з удаваною серйозністю, — ми заберемо в тебе гітару.
— Це жорстоко, — Коул засміявся. — Але справедливо.
Вони переглянулися. У тій миті було все: дружба, шлях, який вони пройшли разом, і відчуття, що попереду — щось справжнє. Велике. Живе.
— Ну що, — Майк підняв уявний келих. — За майбутню місіс фронтвумен Dead Echo?
— За Еллі, — сказав Коул, і його голос був упевненим, як ніколи.
❤️🎸🔥

Ювелірний салон був тихим, майже камерним — м’яке світло, запах полірування й дорогоцінних металів, скло, в якому відбивалися сотні варіантів чужих «назавжди».
Коул зайшов усередину не як рок-зірка. Без темних окулярів, без капюшона. Просто чоловік, у якого тремтіли пальці, бо він збирався зробити найважливіший вибір у своєму житті.
— Чим можу допомогти? — м’яко усміхнулася консультантка.
Він ковтнув.
— Я шукаю обручку… для дівчини, яку кохаю.
Це прозвучало простіше, ніж він очікував. Але від того — ще правдивіше.
Йому показували десятки варіантів: великі діаманти, складні візерунки, холодний блиск золота. Коул дивився… і не відчував нічого.
— Це занадто, — сказав він нарешті. — Вона не така.
— Розкажіть про неї, — запропонувала жінка.
І він почав.
Про те, як вона сміється, коли думає, що її ніхто не бачить.
Про те, як пише тексти, закусивши ручку.
Про її сцену — і водночас тишу, яку вона любить вдома.
Про другий шанс.
Про музику, яка врятувала їх обох.
— Вона не любить пафосу, — тихо сказав він. — Але для неї важливий сенс.
Консультантка кивнула і принесла іншу скриньку.
Срібло. Тонке, майже невагоме кільце. У центрі — невеликий камінь з теплим відблиском, не яскравий, але глибокий. А з внутрішнього боку — місце для гравіювання.
Коул узяв його в руки — і завмер.
Він побачив Еллі.
Її руку в його долоні.
Її очі, коли вона зрозуміє.
— Оце… — його голос трохи зірвався. — Це вона.
— Хочете гравіювання? — обережно запитала жінка.
Він не сумнівався ні секунди.
— Так.
І назвав слова, які жили в ньому відтоді, як вона знову сказала йому «так».
Second time alive.
Коул залишив салон із маленькою коробочкою в кишені куртки — і відчуттям, ніби серце б’ється гучніше за будь-який концерт.
Він вийшов на вулицю, глибоко вдихнув повітря, усміхнувся сам собі й прошепотів:
— Скоро, Еллі. Я готовий.