Розділ 33

❤️🎂🎉🔥🎸
Минув місяць після того дня.
Місяць тиші, якої вони так потребували.
Батько Коула більше не з’являвся. Не дзвонив. Не писав. Не стукав у двері. І з кожним днем напруга, що жила в Коулі роками, відступала. Він знову сміявся легко, спав спокійніше, писав музику без злості — з вогнем, але вже без болю.
І сьогодні був особливий день.
День, коли він народився.
Коул нічого не підозрював.
Він зайшов у репетиційну студію, притискаючи до грудей гітару, і вже відкрив рота, щоб щось сказати, як…
— СЮРПРИЗ!!! 🎉🎉🎉
Світло спалахнуло. Конфеті звалилося просто йому на голову. З колонок вдарив гучний риф, який Алекс грав спеціально для моменту.
— Що за… — Коул розгублено кліпнув, а потім розсміявся. — Ви серйозно?!
Еллі першою підбігла до нього й поцілувала в щоку.
— З днем народження, рок-зірко ❤️
Вона виглядала сяючою — у його улюбленій шкіряній куртці, з усмішкою, яка завжди обеззброювала його.
— Ти думав, ми забудемо? — Майк підморгнув, тримаючи коробку з тортом. — Ображаєш.
— Тим паче після того, як ти став на рік старшим і ще гарячішим, — додав Алекс з удаваною серйозністю. — Це вже загроза для людства.
— Я протестую, — Коул розвів руками. — Я ще навіть каву не випив.
— Пізно, — Еллі засміялася. — Тепер ти офіційно святкуєш.
Торт був величезний. Шоколадний. З написом кривуватими літерами:
“COLE — OUR HEART & SOUL” 🎸❤️
— Хто це писав? — Коул примружився.
— Алекс, — хором відповіли Майк і Еллі.
— Ей! Я старався! — обурився той. — Це артхаус!
Свічки запалили. Еллі взяла Коула за руку.
— Загадай бажання.
Він подивився на неї. Потім на хлопців. На гітари, на студію, яка стала їхнім другим домом.
І подумав: У мене вже є все.
Він задув свічки.
— Ну? — нетерпляче спитав Майк. — Що загадував?
— Якщо скажу — не збудеться, — усміхнувся Коул. — Але… дякую вам. Серйозно.
Алекс плеснув його по плечу.
— Ми з тобою не через дати. Ми з тобою через музику. І через життя.
— І через твою впертість, — додав Майк. — Але сьогодні ми її пробачаємо.
Еллі обійняла Коула за талію, притулившись до нього.
— Я так рада, що ти є. І що цей рік ти зустрічаєш не сам.
Він нахилився до її вуха.
— З тобою кожен день — подарунок.
Пізніше вони сміялися, їли торт просто руками, вмикали старі демо, згадували перші невдалі концерти, співали фальшиво й голосно.
Було шумно. Було тепло. Було по-справжньому.
І Коул упіймав себе на думці, що це — найкращий день народження в його житті.
Без страху.
Без минулого за спиною.
З людьми, які стали його сім’єю.
 

❤️🎂🎉🔥🎸
Вечір повільно опускався на місто, загортаючи квартиру Коула м’яким світлом ліхтарів за вікном. Шум святкування залишився десь позаду — сміх, торт, жарти хлопців. Тут було тихо. Домашньо. Їхньо.
Коул зняв куртку й кинув її на спинку стільця.
— Я досі не можу повірити, що ви це все влаштували, — усміхнувся він, обертаючись до Еллі.
Вона стояла посеред вітальні, трохи схвильована, з руками за спиною. На ній була легка сукня — одна з тих, що він любив найбільше, бо вона рухалася разом із нею.
— Ну… — вона зробила крок ближче. — Насправді я ще не закінчила з сюрпризами.
Коул підняв брову.
— О? Мені варто хвилюватися?
— Тобі варто сісти, — вона засміялася й легенько штовхнула його на диван.
Еллі дістала невелику коробку, загорнуту в чорний папір з тонкою срібною стрічкою.
— З днем народження, Коуле. По-справжньому.
Він обережно розв’язав стрічку, відкрив коробку — і завмер.
Всередині лежав шкіряний ремінець для гітари, зроблений на замовлення. Темний, майже чорний, з м’якою текстурою. А з внутрішнього боку — витиснений напис:
“For my heart. — Ellie”
Він провів пальцями по літерах, ковтнув повітря.
— Еллі… це… — голос зрадницьки охрип. — Це неймовірно.
— Я знала, що ти не любиш пафосу, — тихо сказала вона. — Але хотіла, щоб це було щось… твоє. І про нас.
Коул підвівся й притягнув її до себе, обіймаючи так міцно, ніби боявся відпустити.
— Це найкращий подарунок, який я коли-небудь отримував. Клянуся.
Вона засміялася й уперлася чолом у його груди.
— Не бреши, торт теж був класний.
— Торт — друге місце, — він поцілував її в скроню. — Ти — перше.
Вони сіли поруч. Еллі поклала голову йому на плече, граючись пальцями з його долонею. У квартирі було тепло, спокійно, і цей спокій пульсував між ними.
Вона раптом підняла погляд. Серйозний. Відвертий.
— Коуле… я люблю тебе.
Ці слова прозвучали просто. Без пафосу. Але вони влучили точно в серце.
Він затримав подих, а потім усміхнувся тією самою усмішкою — щирою, відкритою, його.
— Я теж люблю тебе, Еллі. Більше, ніж можу сказати.
Він поцілував її — спочатку ніжно, повільно, ніби смакуючи мить. Поцілунок став глибшим, теплішим, наповненим сміхом і тихими зітханнями. Вона притислася ближче, а він обійняв її за талію, відчуваючи, як у грудях розквітає щось живе й справжнє.
Світ за вікном міг чекати.
Бо тут і зараз був його дім.
Його музика.
І його любов.