Розділ 30

❤️🎸🔥
Тур почався не з гуркоту сцени — а з валіз у коридорі, з кави в паперових стаканчиках і з тихого сміху Еллі, який Коул чув щоранку, прокидаючись поруч із нею в готелях різних міст.
Це був новий етап. Не той, де вони ховаються. І не той, де все ще болить.
А той, де вони вчаться бути разом у реальності — між концертами, дорогами й втомою.
У тур-басі Еллі сиділа біля вікна з навушниками, переглядаючи нотатки. Коул спостерігав за нею з протилежного боку салону, роблячи вигляд, що налаштовує гітару. Вона стала частиною гурту так природно, ніби завжди тут була.
— Ти знаєш, що ти тепер наш секретний козир? — прошепотів Алекс, проходячи повз.
— Не секретний, — відповів Майк. — Фанати вже все зрозуміли.
І це було правдою.
На сцені між Еллі й Коулом виникала та сама хімія, яку неможливо зіграти. Вони не торкалися одне одного зайвий раз, але погляди говорили більше, ніж слова. Коли вона брала високі ноти — Коул відчував, як у нього стискається груди. Коли він підходив до мікрофона ближче — Еллі ловила його дихання і не збивалася жодного разу.
Фанати це бачили.
Фанати це відчували.
— Вони разом, — шепотіли перші ряди.
— Це не піар, — писали в мережі. — Це справжнє.
Після концертів вони поверталися в готель виснажені, але щасливі. Еллі часто сиділа на ліжку, підібгавши ноги, з мокрим волоссям після душу, і розповідала Коулу, що відчувала на сцені.
— Я все ще боюся, — зізнавалася вона. — Але тепер цей страх не паралізує. Він… живий.
Коул сідав поруч і брав її за руку.
— Я теж боюся, — чесно відповідав він. — Але я більше не хочу тікати. Не від тебе. Не від себе.
Іноді вони сварилися — через дрібниці. Через втому. Через те, що він занадто замикався після інтерв’ю, або через те, що вона надто довго мовчала. Але тепер вони говорили. Не ламали. Не зникали.
Одного вечора, в маленькому місті після концерту, вони вийшли на дах готелю. Було прохолодно. Еллі закуталась у його куртку, а Коул стояв позаду, обіймаючи її.
— Пам’ятаєш, — сказала вона тихо, — як я колись писала пісні і боялася, що їх ніхто не почує?
— А я пам’ятаю, як вкрав одну з них, — відповів він чесно.
Вона не обернулася, але стиснула його руку.
— А тепер я співаю їх на сцені. З тобою.
Коул притулився лобом до її скроні.
— Тур — це випробування, Еллі. Якщо ми витримаємо його…
— Ми витримаємо, — перебила вона. — Бо тепер це не “ти і я”. Це ми.
Унизу місто сяяло вогнями. Попереду були нові сцени, нові міста, нові виклики. Але цього разу вони не були самі.
І вперше за довгий час Коул подумав не про втечу, не про страх, не про минуле.
Він подумав:
“Я хочу прожити це життя поруч із нею. Крок за кроком. Тур за туром.” 

❤️🎸🔥
Менеджер з’явився в гримерці за годину до концерту — як завжди, швидко й без зайвих церемоній. Еллі сиділа біля дзеркала, поправляючи навушник, Коул налаштовував гітару, Алекс щось жваво обговорював із техніками, а Майк, як зазвичай перед виходом на сцену, мовчки перебивав паличками ритм по коліну.
— Гей, народ, — менеджер прочистив горло. — Є новина. Оскільки Еллі тепер повноцінна солістка гурту, нам потрібен новий помічник у турі. Тож… знайомтеся. Це Джеремі.
Двері відчинилися, і в кімнату зайшов хлопець років тридцяти — темне волосся, стриманий одяг, професійна усмішка, яка виглядала трохи натягнутою.
— Приємно познайомитися, — сказав він рівним голосом.
І саме в цю мить Майк підвів голову.
Його обличчя змінилося миттєво.
— …Ти? — вирвалося в нього.
У кімнаті повисла тиша.
Алекс насупився й перевів погляд з одного на іншого.
— Стоп. Ви що, знайомі?
Майк повільно підвівся, зціпивши щелепу.
— Так, — сухо відповів він. — Але це довга історія. Не зараз. У нас виступ через тридцять хвилин.
Джеремі нічого не сказав. Лише ледь помітно кивнув, ніби приймаючи удар мовчки.
Коул і Еллі переглянулися. Вони відчули — це не просто ніякова зустріч. Це щось глибше. Болісніше.
Концерт пройшов на автопілоті — шалена енергія сцени, світло, крики фанатів. Еллі співала, ніби віддавала серце залу, Коул грав із напругою, що пульсувала в пальцях, а Майк… Майк був ідеальним за барабанами. Занадто ідеальним. Занадто зібраним.
Після виступу коридори за сценою були наповнені шумом: техніки, охорона, запах поту й адреналіну. Коул тримав Еллі за руку, коли вони поверталися до гримерки — і саме тоді почули голоси з-за повороту.
— Ти ж знав, — різко сказав Майк. — Ти не міг не знати, що я в цьому гурті. Навіщо ти знову з’явився в моєму житті?
Еллі інстинктивно зупинилася. Коул теж.
— Так, я знав, — відповів Джеремі. Голос у нього був тихий, але напружений. — Саме тому і погодився. Майк… я хочу все виправити. Мені шкода. Мені справді шкода, що тоді я не обрав тебе. Я злякався.
Пауза. Густа, як дим.
— Замовкни, — Майк говорив низько, але в кожному слові була лють і біль. — Не кажи більше ні слова. Забудь, що було між нами тоді.
Він зробив крок ближче.
— Ти тут тільки як новий помічник гурту. І на цьому все. Ти мене, блядь, зрозумів?
Джеремі ковтнув повітря.
— Зрозумів.
Наступної миті Майк різко розвернувся і пішов геть — швидко, майже тікаючи. Двері аварійного виходу грюкнули так голосно, що звук прокотився коридором.
Еллі відчула, як стискається груди. Коул міцніше стис її руку.
— Це… серйозно, — тихо сказала вона.
Коул кивнув, дивлячись у той бік, куди зник Майк.
— Так. І схоже, це тільки початок.
За сценою знову запанував рух, але між ними залишилася напруга — нова лінія історії, яку ще тільки належало прожити.