Розділ 23

❤️🔥🎸
Студія зустріла їх знайомим запахом кави, металу й апаратури. Еллі зайшла поруч із Коулом — не тримаючись за руку, але достатньо близько, щоб між ними відчувалася та сама тиха напруга, яку неможливо зіграти.
Коул відчинив двері першим, і майже одразу:
— О-о-о, — протягнув Алекс, відриваючись від басу й повільно переводячи погляд з Коула на Еллі. — Диви, Майку… мені здається, або в нашій студії стало занадто затишно.
Майк підняв голову від барабанів, примружився.
— Ммм… — він удав, що вдихає повітря. — Пахне… кавою, рок-н-ролом і… — пауза — романом?
Еллі застигла на секунду, а потім розсміялася.
— Серйозно? Ви навіть доброго ранку не скажете?
— Ми сказали, — усміхнувся Алекс. — Просто по-своєму.
Він підійшов ближче, уважно глянув на Коула.
— Ти виглядаєш… підозріло щасливим, чувак.
— І не нервовим, — додав Майк. — Це тривожний знак.
Коул зітхнув, але не стримав усмішки.
— Ви що, слідчі?
— Ні, — хором відповіли ті.
— Гурт. І ми все бачимо.
Майк кивнув на Еллі.
— Отже… Еллі сьогодні світиться.
Потім подивився на Коула.
— А він — виглядає так, ніби хтось нарешті дозволив йому жити.
Еллі опустила погляд, трохи зніяковіло, а Коул машинально потер потилицю.
— Ви обидва нестерпні, — сказав він.
— Але праві, — з усмішкою додав Алекс. — Тільки не кажи, що ми перші дізнаємося після фанатів.
— Ні, — Еллі засміялася. — Ви — перші.
Вона подивилася на Коула, і той кивнув.
— Так… ми разом.
На секунду запала тиша.
А потім:
— ТАК! — Майк стукнув паличками по повітрю. — Я ж казав!
— Я ставлю десять баксів, що перша спільна пісня була не випадковістю, — підморгнув Алекс.
— Ей! — Коул підняв руку. — Це була… творча хімія.
— Ага, — хмикнув Майк. — Дуже творча. Особливо погляди.
Еллі сміялася, відчуваючи, як напруга тане. Вперше — без страху, без внутрішнього захисту. Просто… серед своїх.
— Добре, — сказала вона, — якщо ми вже все з’ясували… може, репетиція?
— Обов’язково, — кивнув Алекс. — Але з однією умовою.
— Якою? — насторожився Коул.
— Якщо ви ще раз так глянете одне на одного під час виступу, — усміхнувся він, — ми візьмемо це як знак, що пісня точно стане хітом.
Майк підняв великий палець.
— Love sells, друзі. 🎸❤️
Коул лише похитав головою, але його рука мимоволі торкнулася Елліної. І цього разу — він її не забрав.
Репетиція почалася зі сміху.
А це, як вони всі знали, — найкращий початок. 🔥🎸❤️

❤️🎸🔥
Студія була напівпорожня — світло м’яко лягало на підлогу, апаратура мовчала, ніби давала простір для чогось нового. Еллі сиділа на підвіконні, підібгавши ноги, з блокнотом на колінах. Олівець ковзав сторінкою повільно, обережно, ніби вона боялася злякати слова.
Це була не пісня про біль.
Не про втрату.
І навіть не про страх.
Це була пісня про другий шанс.
Про те, як не втекти.
І про те, як залишитися — попри все.
Вона тихо наспівувала рядки собі під ніс, перевіряючи, чи звучать вони чесно. За спиною — кроки.
— Ти знову пишеш? — м’яко запитав Коул.
Еллі не одразу підняла голову.
— Так… — усміхнулася. — Вона сама прийшла. Я не змогла зупинитися.
Він не став питати більше. Просто сів поруч, спостерігаючи, як вона перегортає сторінку й остаточно дописує останній рядок. За кілька хвилин до студії зайшли Алекс і Майк — галасливі, як завжди… але варто було їм побачити блокнот у руках Еллі, як вони синхронно зупинилися.
— О, ні… — протягнув Майк. — Це той самий погляд.
— Який? — примружився Коул.
— Хітовий, — серйозно відповів Алекс і підійшов ближче. — Можна?
Еллі трохи вагалася, але простягнула блокнот.
Алекс почав читати.
Спочатку мовчки.
Потім повільно усміхнувся.
А потім — глянув на Майка.
— Вона знову це зробила.
— Еллі, — Майк поклав руку собі на груди. — Ти наш талісман, офіційно.
— Серйозно? — вона засміялася, але в очах блиснула тривога. — Це ж просто чернетка…
— Ні, — сказав Коул тихо, але впевнено. — Це правда. А правда завжди звучить.
— Читаємо вголос, — вирішив Алекс. — Ні, співаємо. Зараз.
Еллі глибоко вдихнула… і почала.

🎶 “Second Time Alive” 🎶
Куплет 1 (Еллі):
Я будувала стіни з тиші й скла,
Кожен крок — як крик: “Не підпускай”.
Я вірила, що серце — це війна,
Де виживає той, хто не кохає.
Куплет 2 (Еллі):
Я вчилася не плакати вночі,
Ховати світло глибше, ніж страх.
Та ти торкнувся — і без ключів
Відчинив двері в моїх снах.
Приспів (Еллі + Коул):
Дай мені ще один шанс
Повірити, що ми — не дарма.
Я не прошу ідеальних фраз,
Лише будь тут. Лише не зникай.
Другий шанс — це не про страх,
Це коли серце знову живе.
Якщо впадемо — разом, так?
Бо я обираю тебе.
Куплет 3 (Коул):
Я був тим, хто тікав від слів,
Хто ламав, бо не вмів берегти.
Я носив свою темряву в грудях
І боявся комусь її відкрити.
Куплет 4 (Коул):
Та ти побачила мене справжнім —
Без сцени, без шуму, без масок.
І я вперше не сховався,
Коли серце попросило: “Залишся”.
Брідж (Еллі):
Можливо, ми не ідеальні,
Можливо, з шрамами обидва.
Але якщо ти тримаєш мою руку —
Я більше не боюся бути вразливою.
Фінальний приспів (разом):
Дай нам ще один шанс
Навчитися не тікати знов.
Другий шанс — це не про минуле,
Це про вибір. Це про любов.

Коли останній акорд стих, у студії запала тиша. Та сама — густа, електрична, яку не сплутаєш ні з чим.
— …Чорт, — видихнув Майк. — Я не плачу. Просто пил.
— Це буде на альбомі, — безапеляційно сказав Алекс. — Навіть не обговорюється.
— Записуємо, — додав Коул, дивлячись на Еллі так, ніби бачив її вперше. — Це пісня, яка змінює.
Еллі притисла блокнот до грудей.
— Ви справді думаєте, що…?
— Ми знаємо, — усміхнувся Алекс. — Це ще один наш хіт.
Майк підморгнув.
— І ще одне підтвердження, що другі шанси — іноді найкращі.
Еллі поглянула на Коула.
Він взяв її за руку.
І в цю мить вони обоє зрозуміли:
цей альбом буде не просто музикою.
Він буде їхньою історією. 🎸🔥❤️