Розділ 6

Коул упіймав Еллі після уроків майже випадково.
Вона саме зачиняла шафку, коли почула знайомий голос — трохи хрипкий, трохи невпевнений.
— Еллі… можна тебе?
Вона обернулася.
І одразу помітила: він нервує.
Не той Коул, що сміється в коридорах.
Не той, що зухвало кидає погляди.
Цей — справжній.
— Що сталося? — тихо запитала вона.
Він потер потилицю, зітхнув, ніби збирався з духом.
— Та пісня. Та, що ти мені показувала… — він підняв на неї очі. — Вона не виходить у мене з голови.
Серце Еллі здригнулося.
— Я подумав… — продовжив він швидко, — може… може, ми могли б спробувати її на репетиції. Просто подивитись, як вона звучить з гуртом. Нічого серйозного. Якщо не зайде — забудемо.
Вона мовчала.
Зошит у її рюкзаку здавався важчим, ніж зазвичай.
— Це… дуже особисто, — нарешті сказала вона.
— Я знаю, — відповів Коул одразу. — Клянуся. Я не скажу, що це твоя. Якщо ти не захочеш. Для них це буде просто… текст. Музика.
Просто текст.
Просто музика.
Він не знав.
Про ніч.
Про поцілунок.
Про іншу пісню, яка жила тепер у її серці.
І вона… не сказала.
— Добре, — тихо відповіла Еллі. — Але тільки раз.
Усмішка Коула була такою щирою, що вона на мить забула про всі страхи.
— Ти не пошкодуєш, — прошепотів він.

🎸 Репетиційна Dead Echo
Старий гараж пах пилом, металом і потом. Підсилювачі стояли вздовж стін, дроти плуталися під ногами, а світло лампи миготіло, ніби теж нервувало.
— Хто ця дівчина? — прошепотів басист Алекс, кидаючи погляд на Еллі.
— Моя… — Коул замовк, — моя знайома. Вона послухає.
Еллі сіла на старий стілець біля стіни, стискаючи рюкзак, наче щит.
Коул узяв гітару.
— Окей, хлопці. Є нова тема. Без понтів. Просто слухайте.
Він подивився на Еллі.
Кивнув.
І заграв.
Перші акорди були повільними. Глибокими.
Наче серце, яке вчиться знову бити.
Ударні підхопили ритм. Бас ліг м’яко, але впевнено.
Коул заспівав.
І Еллі затамувала подих.
🎶 Пісня (та, що вона показала йому) 🎶
Куплет 1
Я навчилась мовчати голосніше за крик,
Ховати біль у кишенях старих джинсів.
Мене не чують — і це безпечніше,
Бо слова завжди ранять першими.
Передприспів
Я будую стіни зі звичок і страхів,
Але ти дивишся так, ніби знаєш шлях.
Приспів
Якщо я зламаюсь — не кажи «я ж знав»,
Просто стань поруч і дай подих.
Я не прошу рятувати мій світ,
Просто не йди, коли я відкриюсь.
Куплет 2
У дзеркалах — не та, ким хочу бути,
У поглядах — питання без відповідей.
Але в твоїх очах я не тінь,
Я щось більше, ніж чиясь помилка.
Передприспів
Я боюся світла, бо воно бачить все,
Але ти не відвертаєшся.
Приспів
Якщо я зламаюсь — тримай, не тисни,
Я навчуся дихати знову.
Якщо це мить — нехай вона буде справжньою,
Навіть якщо завтра нас не стане.
Фінал
Я не ідеальна.
Я жива.
І цього достатньо…
Якщо ти поруч.
Останній акорд завис у повітрі.
Тиша.
Потім:
— Чорт… — прошепотів Алекс.
— Це… це сильно, — додав барабанщик Майк.
— Хто це написав? — тихо запитав хтось.
Коул не відповів одразу.
Він дивився на Еллі.
У його очах було щось небезпечне.
Щось жадібне.
І захоплення.
— Це… наше, — нарешті сказав він. — Dead Echo.
Гурт вибухнув емоціями.
Вони заговорили всі разом, перебиваючи одне одного, вже обговорюючи сцену, публіку, світло.
А Еллі сиділа, ніби між двома світами.
Вона бачила, як її слова ожили.
Як її біль став музикою.
Як Коул сяяв — її піснею.
І водночас…
десь глибоко всередині
щось тихо стиснулося.
Бо деякі пісні, коли виходять у світ,
більше не належать тим, хто їх написав.
💔🎸👑

Ніч була задушливою.
Коул лежав на ліжку, втупившись у стелю, де тіні від фар машин за вікном повільно ковзали, мов привиди. Гітара стояла в кутку кімнати, притулившись до стіни, і здавалося — вона дивиться на нього.
Він уже п’ять разів прокручував у голові репетицію.
Голос.
Слова.
Тиша після останнього акорду.
І Еллі.
Вона сиділа тоді біля стіни — тиха, з широко розкритими очима, ніби боялася дихати. Не вимагала уваги. Не сяяла, як інші. Але він бачив лише її.
— Чорт… — прошепотів він і перевернувся на бік.
Він не міг заснути, бо пісня жила в ньому.
Бо вона була чеснішою за все, що він коли-небудь співав.
Бо вона була справжньою.
І саме це лякало.
Двері внизу грюкнули.
— Ти знову не спиш?! — голос батька прорізав тишу, як лезо.
Коул стиснув щелепу.
— Пізно, тату.
— Мені байдуже, котра година! — кроки по сходах. Важкі. Різкі. — Завтра контрольна з математики, а ти знову витаєш у своїй музичній маячні!
Батько з’явився у дверях, високий, похмурий, з тим самим поглядом, від якого у Коула з дитинства стискалося всередині.
— Мені залишився рік, — тихо сказав Коул. — Один рік до випускного.
— І що? Думаєш, я дозволю тобі після школи байдикувати з гітаркою? — батько пирхнув. — Ти підеш у нормальний коледж. Як усі.
— Я не “усі”.
Ляпас не був сильним.
Але принизливим.
— Поки ти живеш у моєму домі — ти будеш робити так, як я сказав, — холодно кинув батько. — І забудь про сцену. Там тобі не місце.
Двері знову грюкнули.
Коул сидів нерухомо.
Рука тремтіла.
Завжди одне й те саме.
Ти ніхто.
Ти нічого не вартий.
Твоя музика — сміття.
Він повільно піднявся й підійшов до дзеркала. На щоці вже проступав синяк — темний, майже чорний.
— Я так більше не можу… — прошепотів він.
Він узяв гітару.
Пальці самі знайшли знайомі акорди.
Ті самі.
Її.
Пісня наповнила кімнату, тихо, майже шепотом. І з кожною нотою в ньому щось ламалося — і водночас збиралося докупи.
Це — мій шанс.
Випускний концерт.
Вся школа.
Продюсери.
Світло.
Сцена.
Якщо ця пісня прозвучить там — усе зміниться.
Його серце забилося швидше.
— А якщо я… — він замовк. — А якщо я заберу її собі?
Думка була огидною.
І солодкою.
Еллі довірилася йому.
Вона дивилася на нього так, ніби він — безпечне місце.
Йому стало нудно.
— Я знаю… — тихо сказав він у темряву. — Я знаю, що їй буде боляче.
Перед очима сплив її сором’язливий усміх.
Її руки, що стискали зошит.
Її голос, коли вона сказала: “Тільки раз”.
— Пробач… — прошепотів він, і це слово застрягло в горлі.
Але потім він згадав батька.
Синяк.
Крик.
Страх.
— Я більше не буду жертвою, — твердо сказав Коул.
Він подивився на гітару.
— На випускному я заспіваю цю пісню.
— Я скажу, що вона моя.
Тиша не заперечувала.
І саме це було найстрашніше.
Бо інколи найгірші рішення народжуються не зі злості —
а з втоми.
Коул ліг на ліжко, заплющив очі.
Сон так і не прийшов.
А десь за кілька вулиць від нього
Еллі спала спокійно,
навіть не здогадуючись,
що її пісня вже перестала бути тільки її.
💔🎸👑