Пісня Ундіни

Пісня Ундіни

Гай зайшов до шинку. Одночасно з ним на невеликий поміст вийшла дівчина, зал притих. Дівчина заспівала тихим але потужним голосом. У пісні її був сум, туга, загадковість, і якась прихована пристрасть, і ті ж почуття відбилися в очах лицаря. Він слухав її, не помічаючи оточуючих, віддавшись почуттям, що наринули раптом.

Пісня замовкла, дівчина пішла, а Гай все ще стояв, намагаючись зрозуміти, що за невідомі почуття розбудила в ньому ця пісня. Якийсь п'яний відвідувач, проходячи повз, штовхнув Гая, той вилаявся, і сів нарешті за найближчий порожній стіл. Замовивши випивку, він неквапливо пив із байдужим виглядом спостерігаючи за оточуючими.

Коли йому поставили на стіл третю пляшку, хтось торкнувся його плеча. Гай обернувся, і побачив дівчину, яка нещодавно так зворушила його своїм співом. Він мовчки, вичікувально дивився на неї, не зволивши навіть підвестися. Дівчина вдивилась у його обличчя, потім усміхнулася, і так само мовчки обійшовши столик, сіла навпроти нього. Гай налив у свій кухоль бурду, яку пив, і посунув її дівчині, та випила, і посунула кухоль йому. Він налив і випив, потім знову налив їй. Так вони й осушили пляшку в повному мовчанні, тому що Гісборну зараз було все одно, що відбувається навколо, і навіть його начебто не хвилювало, що відбувається з ним самим.

- Тобі сподобалась моя пісня? – нарешті спитала дівчина.

Гай нічого не відповів, але очі його на мить наповнилися болем, хоч незабаром знову стали байдужими.

- Ти думаєш, що душа твоя спорожніла, бо всі, кого ти знав померли, всі, друзі, вороги, кохана жінка, вони всі до одного мертві, і ти думаєш, що це кінець, але насправді це тільки початок, бо до цього ти не жив. - Раптом сказала дівчина.

Гай усміхнувся.

– То ти значить можеш бачити минуле та майбутнє? – із сарказмом спитав він.

– Так, – не зважаючи на його тон, відповіла дівчина.

- Мммм ! – з удаваним здивуванням сказав Гісборн .

- А хочеш, я теж тобі погадаю? - Запитав він.

– Давай.

- Ти живеш тут з дитинства, ти рабиня у господаря таверни, кілька разів ти втікала, але тебе ловили, ти дуже хочеш звільнитися, але ціну, яку запросив господар, тобі не зібрати ніколи.

Дівчина залишилася спокійною, лише кілька разів часто моргнувши.

– Наступного разу просто попроси, що тобі потрібно. Те, що зі мною трапилося, обговорюють по всій окрузі, – з роздратуванням сказав він, і встав із-за столу. Пройшовши кілька кроків, він зупинився, і, слухаючись якогось дурного пориву, повернувся назад, дівчина все ще сиділа за столом. Гісборн відстебнув від пояса два повні гаманці, і кинув обидва на стіл.

- Тут вистачить, на те, щоб відкупитьсь, і на життя, о першій порі, - сказав він, і повернувся щоб піти, але дівчина схопила його за руку.

– Я не просила тебе про це, тож подяки не чекай. Ти можеш не вірити, але я справді бачу майбутнє. Як тільки ти вийдеш за цей поріг, шляху назад тобі не буде, все, що було, стане тобі сном. Двічі ти відмовишся від подарунків, а втретє візьмеш сам те, що від тебе приховають. Але моя тобі порада, не залишай це у себе, і не продавай.

Гай усміхнувся, палаючі очі дівчини, змусили його серце стукати трохи швидше, нагадуючи, що він ще живий. Але він відвернувся, і стрімко вийшов.

Північний вітер дув нещадно, обпалюючи холодом непокриту голову Гая, але той ішов, навіть не запахнувши, як слід плащ. Таверна давно вже зникла з поля зору, а Гай все йшов і йшов, сам не знаючи куди. Якщо дорога підходила до роздоріжжя, він продовжував йти, не зупиняючись, і не роздумуючи, як людина  яка добре знає, куди їй потрібно. Насправді ж, він ніби й зовсім не помічав, що доріг кілька. В голові його була порожнеча, лише іноді він сам того не бажаючи шепотів слова дивної пісні, а перед поглядом його постійно виникали сірі, як грозові хмари очі дівчини.

- Тату, тату, мені страшно! - почув він раптом дитячий голос, і навіть смикнувся від несподіванки. На узбіччі дороги, стояв воз, запряжений парою коней, на возі сиділо двоє хлопчиків, і дівчина, а навколо, з маніакальною поспішністю, чоловік креслив якісь знаки. Гай зупинився, бажаючи зрозуміти, що саме робить чоловік. А той, раптом, побачивши його, позадкував до воза.

– Тільки дітей не чіпай, – благав він.

Гай підійшов ближче.

- Я не маю наміру чіпати твоїх дітей, і тебе теж, - сказав він.

Чоловік завагався, і, нарешті, наважившись, підійшов ближче і вдивився в Гісборна .

– Ви людина, – чи то запитав, чи сказав чоловік з полегшенням.

- Чокнутий, - подумав Гісборн , і пішов далі, але пройшовши кілька кроків, почув, що чоловік біжить за ним.

- Послухайте сер, я прошу вас, залиштеся з нами на ніч, адже вам все одно не дістатися до заїжджого двору до темряви, та й подорожуєте ви без нічого, а в мене є їжа, і випивка, і я пошту за честь пригостить вас, якщо ви погодитеся залишитися з нами. – затараторив чоловік, коли Гісборн обернувся.

Гай з презирством подивився на чоловіка, потім на дітей, що все ще сиділи у візку, і нарешті, ніби щойно зрозумівши, що не знає де знаходиться, став озиратися на всі боки. Вже й справді були сутінки, а скільки йти до найближчого селища він гадки не мав. До того ж із заходу повз густий туман, затягуючи поля, і дорогу, якою він ішов.

- Якого біса ти тут робиш зі своєю юрбою ? - Запитав лицар.

- Ми їздили до тітоньки в гості, і повертаємося додому, я розраховував дістатися до темряви, ну чи хоча б пройти це місце до темряви, але колесо зламалося, і поки я його лагодив, настав вечір, а в сутінках я нізащо не поїду повз болота, – пояснив чоловік.

- Дорога йде до болота? – здивувався Гісборн .

- Так, правда вона повертає ліворуч в обхід, але кілька миль тягнеться біля самої драпи.

- Так, ти маєш рацію, краще й справді перечекати ніч тут. Потонути в болоті, не найкращий спосіб померти. Схвально сказав Гісборн і повернувся до воза.