Фіффі Шеп і останній ліхтар

Фіффі йшла вузькою стежкою, що вела її в саме серце темного лісу. Тут навіть найменший промінь світла гаснув, ковтаючись густими тінями. В руках вона тримала старий ліхтар — єдиний, що залишився від її рідного дому.

Світло в ліхтарі було слабке, наче дихання втомленої душі, але для Фіффі воно було незламним.

"Світло всередині тебе завжди сильніше за темряву навколо," — колись сказав їй старий учитель.

Дерева схилялися над нею, мовчазні та тривожні. Фіффі знала, що цей шлях випробовує її віру. Щоразу, коли вона сумнівалася, світло в ліхтарі тьмянішало.

Вона зупинилася біля роздоріжжя. Три стежки розходилися у різні боки, і кожна була однаково темна. Фіффі заплющила очі, відчула тремтіння ліхтаря у своїх руках... і обрала серцем.

Вона зупинилася біля роздоріжжя. Три стежки розходилися у різні боки, і кожна була однаково темна. Фіффі заплющила очі, відчула тремтіння ліхтаря у своїх руках... і обрала серцем.

"Правильний шлях — той, де твоє серце не боїться світити."

І справді: за кілька кроків темрява почала розступатися. Перед нею відкрилася невеличка галявина, залита ніжним світлом. На середині галявини стояв ще один ліхтар — великий, золотий, що запалював простір навколо.

Фіффі обережно піднесла свій маленький ліхтар до великого. І світло їхніх вогнів злилося в одне, потужне сяйво.

Фіффі посміхнулася. Тепер її світло було не просто пам'яттю — воно стало маяком для всіх, хто заблукав у темряві.