Пісня туману

Тукіус знаходить краплю

Тукіус прокинувся серед тиші. Дощ зупинився. Лише туман, мов білий килим, лежав скрізь навколо. Його лапки ковзнули по мокрій землі, коли він почув тихий звук — не пісню, а щось інше. Поклик.

Під коренем старого дуба щось світилось. Маленький кристал, схожий на краплю, але не водяну. Вона пульсувала, мов серце. Тукіус простягнув лапку — і доторкнувся.

Світ розірвався шепотом.

Перед ним промайнули образи: величезне місто в тумані, музика без інструментів, очі — сині, як ніч. Він здригнувся і впав назад.

— Що це було?.. — прошепотів він. Але відповіла не крапля. Відповів хрускіт.

З кущів вистрибнув Грендел Хопп — високий, худорлявий, трохи незграбний, із величезними очима, що світились фіолетовим.

— Не чіпай краплі, дурнику! — вигукнув він. — Вони сплять, а ти можеш їх розбудити!

— Але ж вона... співала, — виправдовувався Тукіус.

— Саме тому й не можна! Бо коли крапля починає співати — змінюється все.

Він швидко сховав краплю у мох.

— Ти не уявляєш, що відкрив...

Тукіус запитав:

— А ти хто?

Грендел посміхнувся куточком вуст: