Розділ 1

Вона загрібала землю руками і плакала… ні не просто плакала – вона вила від болю. Дощ поливав розпластане над могилою тіло. Краплі текли по її розпатланому волоссі, біла сорочка стала сірою від чорноземів - вона звелася на коліна і видала останній болючий крик. У той самий момент в очах згас останній вогник, карі очі стали чорними, бліда шкіра зробилась ще білішою і набрала синюшного відтінку від холоду.

Час зупинився. Лада вдивлялась в чорноту весняного неба і пошепки проклинала той день, коли закохалась в мисливця.

• Чому я обрала тебе? Чому погодилась стати тобі за дружину? Чому ти приніс стільки болю?

Вона підвелась, останній раз поглянула на могилу коханого і пішла геть…

Зала була освітлена сотнями свічок. Важкі смарагдові завіси обрамляли вікна, що височіли до самої стелі. Біла мармурова підлога надавала кімнаті вишуканості та аристократичності. Камін тріскотів гіллям яке швидко знищував вогонь. Книги розташовані вздовж тієї ж стіни надавали простору затишку.

Задзвонив дзвінок, двері хутко відчинились.

• Хотів мене бачити? – почулось з коридору.
• Так придурку, у що ти знов вляпався – промовив інший голос.
• Гей не будь таким суворим, ти мені не батько!
• Але я той хто вирішує твої проблеми.

Першим в кімнату зайшов Ведан. Це був юнак років 20-ти, чорне волосся було зібране ззаду в невеликий хвіст, а пару кучерявих пасм обрамляло худе овальне обличчя з  високими вилицями. Він мав надзвичайно світлу шкіру, надприродно білу, чорні очі випромінювали злість і зневагу. Швидко пройшовши через залу до скляної шафи – ніби був господарем в цьому домі – Ведан дістав кришталевий графин та відпив згорла рідину темно зеленого кольору. І тоді заговорив: яке тобі діло, до того, що я зробив? До речі ти заплатив тому мисливцю?

• Він мертвий – пролунало з іншого кінця кімнати.

Це змусило Ведана обернутись. На мить здалось, що в його очах промайнув страх, та згодом його лице викривилось в глузливій посмішці.

• Так навіть краще – випалив він і ковтнув ще раз.
• Ні не краще, ти знаєш яка зараз ситуація – процідив крізь зуби другий молодик.
• А ти знаєш мою думку щодо цього, брате – посміхаючись кинув юнак.

За мить він був притиснутий до тієї ж скляної шафи рукою брата, яка підтискала горлянку.

• Ведане, можливо за інших умов я б нічого не сказав, та зараз ти маєш чинити так як наказують! На землях і без того ситуація нестабільна. Не сьогодні завтра ми підемо один на одного війною і мені не потрібні додаткові сутички з Даверією через твоє гультяйство. – процідив крізь зуби Атрей і повільно послабив хватку.
• То що ти натворив? – спитав він вже спокійним голосом та відпустив брата.

Сказати правду, то він все одно не повірить, але нічого не сказати буде ще гірше. Він зі своєю «правильністю» геть зовсім з глузду з’їхав. Правління йому не личить.

• Ти заснув там?
• Ні, я скажу що сталось – я опинився не в тому місці і це все – сказав Ведан ковтнув втретє темно-зелену рідину з графину і вийшов з кімнати.
• І за це тебе шукав мисливець? – Атрей недовірливо скривився.
• Колись ти мені повіриш – кинув Ведан і пішов геть.

Атрей сів біля каміну і поринув у свої думки. І намить здалось, що кімнату поглинули тіні чи то через важкі думки чи то через силу того морока.

Я ще довго спостерігала за ним, намагаючись збагнути, як саме він хотів вирішити усі проблеми світу самотужки.