Глава 33

Ще кілька днів табір намагався оговтатись від того, що сталось. І все ж більшість вирішила приєднатись до Айліс в її шляху. Довелось супроводжувати старих та дітей до міста, де про них могли потурбуватись. А ось на них чекав шлях. Вони все ще мають слідувати картою. І ось тепер вони досягли мети. Це було серце світу, де з одного боку жив народ айріанів, а з іншого ксаларі. І вони постійно знаходились в стані війни.

Небо над долиною було розірване на дві половини: зі сходу котилися золоті хвилі світла, немов саме сонце зійшло на крилах воїнів, а зі заходу насувалася чорна тінь, густа й важка, немов ніч вирішила прийти завчасно. Там, де ці дві стихії стикалися, повітря тріщало й рвалось, іскрилося, наче тканина світу не витримувала напруги. І в самому серці цього розлому стояв він — кристал, величезний, вищий за будь-яку башту, укритий тріщинами, крізь які просочувалося світло то золотим, то чорним сяйвом. Він пульсував у ритмі, що відгукувався в грудях кожного живого створіння, змушуючи серце битися швидше, рвучкіше. Здавалося, самі легені стискалися, відмовляючись дихати на повну силу.

Айліс стояла серед вигнанців, і їй здавалося, що повітря навколо стало густим, мов вода. Вона відчувала, як кожен подих ріже легені. Її пальці зводило судомою, коли вона стискала свій кристал. Серце билося так шалено, що вона боялася: ще мить — і воно вискочить із грудей, щоби злитися з тим величезним, древнім Серцем. Її очі ковзали по людях поруч. Ті, хто ще вчора були виснаженими біженцями, стояли тепер із піднятими списами та клинками. Їхні руки тремтіли, але в поглядах горіло полум’я рішучості.

Кірвен стояв збоку, темний, мов сама ніч, і його тінь розтікалася довкола, ніби намагаючись сховати Айліс від усього, що наближалося. Його клинок світився приглушеним чорним сяйвом. Він мовчав, але вона відчувала напругу його тіла: кожен м’яз був готовий кинутися в бій.

Ліодар тримався за її спиною, його руки світилися м’яким золотим світлом зцілення. Він нашіптував молитви — не лише до богів, а й до самої землі, до кожного каменя, кожного піщаного зернятка, аби вони стали свідками й союзниками цього бою.

І тоді земля здригнулася. З-за пагорбів піднялися перші крики. Чорні постаті ринули вперед — ксаларі. Вони рухалися синхронно, немов один організм, і цей злагоджений рух наганяв страх. Їхні очі світилися срібним, холодним сяйвом, а клинки мерехтіли, немов відбиваючи проміння чужого сонця. Це були не люди — це була стихія темряви, зібрана в плоть.

І водночас із іншого боку долини спалахнуло сріблясто-біле світло. Айріани спустилися з неба: високі, в обладунках, що світилися, немов виткані зі світла. Їхні крила сяяли, списи відсвічували блискавками. Вони летіли низько, й здавалося, сама земля під ними змінюється: камінь починав виблискувати, а темрява тікала.

Дві армії сходилися в одній точці — біля Серця. Здавалось би для них це було звично, але дівчина бачила це вперше. Одвічна війна двох народів. Айліс відчула, як її тіло тремтить. Це був момент, про який говорили її видіння. Момент, де все мало вирішитися. Кристал у її руках пульсував у такт серцю, змушуючи її крокувати вперед.

— Тримайся біля мене, — голос Кірвена був хрипким і дивно теплим, позбавленим колишньої холодної іронії. — Тіні сьогодні голодні. Вони зжеруть усе на своєму шляху.

— А світло? — спитала вона, хоч відповідь була очевидна.

Кірвен глянув на айріанів, і його губи скривилися у посмішці, що була більше болем, ніж насмішкою. Перше зіткнення пролунав, мов грім, який розірвав землю навпіл. Ксаларі стрибали з піску, мов хижаки, айріани врізалися зверху, і світ довкола вибухнув хаосом. Повітря наповнилося дзвоном мечів, криками, запахом крові й озону. Сліпучі промені світла розтинали темряву, а тіні підіймалися з-під землі, хапали за крила й тягнули донизу.

І в самому центрі цього пекла вигнанці кинулися вперед. Їхні крики були не криками воїнів — то був зойк відчаю тих, кому вже нічого втрачати. Айліс підняла кристал, і він спалахнув так, що її майже засліпило. Тіні рвонули з-під землі, наче слухаючи її, і відштовхнули ворогів. Водночас крізь її руки вибухнуло світло — воно стало щитом, закриваючи союзників від стріл і клинків.

Вона відчувала, як обидві стихії б’ються всередині неї, намагаючись вирватися назовні, і кожен раз, коли вона дозволяла цьому статися, тіло віддавало слабкістю, мов сили покидали її разом із цими спалахами. Серен билася, наче звір, її коси розтріпалися, і вона стрибнула на одного з ксаларі, встромивши кинджал йому під ребра. Арден, як завжди гарячий, пробивався вперед списом, але коли його збили з ніг, Айліс підняла руку, і хвиля тіней відкинула ворогів, рятуючи його. Його очі на мить зустрілися з її, і вперше в них не було ненависті, лише подяка.

Айріани били боляче. Вони спускалися низько, розтинаючи ворогів блискучими списами, й кожен їхній удар був мов блискавка. Але тіні знову й знову підіймалися, виривали їх із неба й тягнули додолу, де вже чекали клинки ксаларі. Кожен промінь світла, що падав на землю, породжував ще більший спалах темряви. Земля почала тріскати. Серце світу, величезний кристал, пульсував дедалі швидше. Його ритм накладався на серце Айліс, змушуючи її втрачати рівновагу.

Але чи правильно вони вчиняють? Чи потрібно знищувати ксаларі? Можливо вони просто захищають свій народ? Дівчина бачила, що вони не такі, як їм здається на перший погляд. Вона збачила це в Кірвені.

— Айліс! — крикнув Ліодар, коли вона похитнулася. Він торкнувся її плеча, вливаючи в неї тепло, але вона відчула — Цього замало, надто мало проти такого потоку сили.

Кірвен бився поруч, його клинок розсічував ворогів, а сам він обернувся на мить, очі світилися срібним. Серце Айліс стислося. Вона знала: якщо не зробити цього зараз, обидві армії знищать одна одну й розірвуть світ остаточно. Вона підняла кристал.

І світло з темрявою ринули назовні одночасно. Потік енергії здійнявся до неба, розколовши його на дві половини. Армії завмерли. Магія била по всіх — і по світлу, і по тіні. Айріани падали з неба, їхні крила палали. Ксаларі кричали, їхні тіні виривало з тіл, розриваючи на шматки. Вигнанці падали на коліна, закриваючи обличчя руками, бо їх теж накрила хвиля цієї стихії.