Глава 9

Айліс крокувала далі крізь гірський ліс, залишивши позаду зустріч із Кірвеном і світло кристалу, що ще пульсував у грудях. Тепер магія всередині неї більше не була лише слабким теплом — вона відчувала її ритм, шепіт, тремтіння, що пробуджувалося разом із її страхом, цікавістю і рішучістю. Ліс навколо оживав, і кожен звук, кожен рух здавався спостереженням, тестом, випробуванням.

Небо поступово темніло, сонце повільно ховалося за гірським хребтом, залишаючи останні червоні та помаранчеві промені, що падали на дерев’яну підстилку листя і моху. Повітря ставало холоднішим, вологим, і Айліс відчула, як перші ознаки голоду і стомлення пробиваються через розум і тіло. Вона йшла вже кілька годин без серйозної перерви, прислухаючись до шелесту листя, до крику птахів, до далеких риків, що час від часу проривалися крізь глибоку тишу.

Її серце билося шалено. Кожен крок супроводжувався відлунням магії, що пульсувала в грудях, наче хоче вирватися назовні. Зупинилася, прислухаючись. Щось рухалося між деревами, але не намагаючись наблизитися. Ліс мовчав, ховаючи небезпеку. Вона знала: тепер кожен звук може означати хижака, що стежить за нею.

Вона намагалася пригадати, чого її навчав Айлар, його слова про виживання, про уважність, про здатність відчувати світ навколо. «Не йди напролом… спостерігай… слухай… відчувай». Вона прислухалася до ритму власного серця, до тріпоту магії в грудях, і намагалася навчитися відчувати присутність інших істот, що були ближче, ніж здавалось.

І тоді почалися перші серйозні випробування. Спершу тиша була настільки густою, що здавалось, ліс навис над нею, готовий сховати її або розчавити. Потім ледь чутний шурхіт між кущами перетворився на різкий скрегіт, що розплутався у тривожний рик. Айліс відчула холодок по спині — невидимі очі спостерігали за нею. Хижаки.

Вона намагалася не піднімати паніку, рухаючись тихо, тримаючи магію в тонусі, щоб відчувати небезпеку раніше, ніж вона вийде з тіні. Знала, що слабкість означає смерть, а паніка — її ворог. Тіло стомлювалося, живіт стискався від голоду, а темрява лісу ставала дедалі щільнішою, важчою.

Кожен звук — тріск гілки, шелест трави — змушував її прислухатися, вловлювати ритм руху істот, що ховалися в темряві. Айліс навчилася відчувати їх, навіть не бачачи. Вона зупинилася, прислухаючись до відлуння власного серця і шепоту магії. Кожен удар був як маяк, який допомагав розрізняти реальну загрозу від випадкового шуму.

І тоді вона побачила їх. Тіні, що рухалися між деревами, великі, граціозні, з очима, що світилися холодним зеленим світлом. Це були істоти, яких вона ніколи раніше не бачила. Їхні тіла були схожі на гібрид хижого звіра й дерева: гнучкі, обтічні, з кігтями, що блищали у променях останнього світла. Вони не нападали одразу, але їхня присутність була досить відчутною, щоб змусити серце калатати шалено.

Айліс згадала про кристал, що тепер був частиною її. Вона торкнулася місця над серцем, де він пульсував, і відчула, як магія відповіла на страх, на бажання вижити. Вона знала: вона повинна діяти. Крок за кроком вона відступала назад, використовуючи тіні дерев, щоб сховатися, не роблячи різких рухів.

Хижаки слідкували. Їхні рухи були майже безшумні, але магія підказувала Айліс, де вони ховаються, коли вони напружуються і готові до стрибка. Вона відчула, як страх і напруга змішалися з внутрішньою силою — і це дало їй перевагу. Вона розуміла: якщо вона панікує — вона загине, але якщо прислухається до серця, до магії, до лісу — у неї є шанс.

Голод став важким випробуванням. Їжа закінчилася, і тіло відчувало слабкість, що пронизувала кожен рух. Кожен ковток води з струмка давав їй трохи сил, але відчуття голоду не зникало. Руки затремтіли, ноги важчали, і кожен крок вимагав надзусиль. Вона збирала ягоди, що випадково попадалися, обережно торкаючись кожного листка, щоб не сполохати хижаків. Вона навчалася вловлювати запахи лісу, відчувати, де рухаються тіні. Надвечір вона знайшла старе дерево, велике і могутнє, із товстою кроною, що давала притулок.

Коріння під ним утворювало природний ковчег, де можна було сховатися від вітру, від можливих хижаків, від небезпеки. Вона сповзла вниз, сідаючи на холодну землю, обхопивши коліна руками. Серце калатало шалено, тіло було втомлене, живіт стискався від голоду, але в грудях пульсував кристал, шепочучи: «Ти виживеш… ти можеш».

Вона дивилася на темряву навколо, на тіні, що ховали небезпеку, і відчувала холодний подих вітру, який шепотів крізь листя. Усвідомлення накочувало повільно і глибоко: тепер вона сама відповідальна за своє життя. Кожен її крок, кожне рішення, кожен подих можуть означати життя або смерть. Ніхто більше не буде поруч, щоб захистити її.

Айліс поклала голову на товсте коріння, що стирчало з землі, і дивилася на небо, що проглядалося крізь розлогі гілки. Темрява навколо не була ворогом, а реальністю, яку треба прийняти. Її страх ще залишався, але він перетворювався на увагу, на готовність до будь-якого випробування.

Вона згадала, як серце її тріпотіло, коли хижаки проходили поруч, як магія реагувала на кожен рух, кожен подих. Вона навчилася тримати розум ясним навіть у страху, відчувати силу свого тіла і магії одночасно. Ця ніч стала першим справжнім випробуванням її сили, розуму і рішучості.

Вона зрозуміла, що тепер кожна ніч у дорозі буде подібним випробуванням. Хижаки, голод, небезпеки лісу — все це стане уроками, перевіркою сили її духу і магії, що пробудилася. Але тепер вона відчувала впевненість, яку раніше не мала. Вона могла відчувати світ, могла передбачати рухи хижаків, могла вижити. І з цим відчуттям прийшло нове розуміння — її життя тепер у її власних руках.

Айліс обхопила коліна і закрила очі. Холодне коріння дерев тиснуло на спину, прохолодний вітер торкався обличчя, але всередині пульсував теплий світло-кристал. Серце заспокоювалося, але залишалося напруженим, готовим до будь-якої небезпеки.

Вона заснула, спостерігаючи за тінями, що хиталися в темряві, прислухаючись до шелесту листя і дзюрчання струмка, що текла неподалік. Страх і небезпека були поряд, але тепер вона знала: вона не просто жертва обставин. І це відчуття стало її першим справжнім випробуванням, першим уроком дорослішання у світі, де магія і небезпека йдуть поруч.