Пісня пропащої. Випускаючи тіні з очей

Правнук ворожки

Я виходжу з хати, прочиняю фіртку.
Стежка – в камнескоки, небо – в зоредірку.
Треба б повернути вкрадене зі вчора.
Калабані мутні. Серце смутночоле.

Ти – правнук ворожки, найгідніший фраїр.
Васильки-волошки, що мене чекає?!
Ми на перелазі – щічечка до щічки.
Тиша – в хрущостаї. Обрій – в вікносвічки.
09.07.2016

Реготи причинних

Ти прийшов в мій монастир
Зі своїм уставом
І бубниш, як душпастир,
Про свободу й право.

Потічком вода брудна.
Селі гамір стишать.
Ти чудний чи я чудна?
Брешеш, наче дишеш.

Ядра, брили (каламбур!)
Гупають у клумби.
Перепалка з амбразур –
Спадок тумба-юмби*.

Зорі згасли, нічка – тать.
Тужно. Чути вої.
В темінь душ не прочитать,
Скручую сувої.

Драна плахта – не фата.
Із розгону – в бровку.
Повз проносяться літа,
Вельон мій у сховку.

Дзвони, дзвони. Рій пожеж.
Гасять досі чинних.
З монастирських білих веж –
Реготи причинних.
15.08.2016

*Жартівлива назва народів з низьким рівнем інтелекту

Дурна й пропаща

Вийти за тебе? Ступити на стежку кращу?
Мудра пішла б, ну а я – і дурна, й пропаща.
Хочеш, вкладай все гостріше каміння в пращу*,
Цілься у мене, бо відповідь: ні, нізащо!

Бути твоєю? Любити тебе довіку?
Знаєш, без сміху тебе не назву чоловіком.
Кожного дня, розімкнувши свої повіки,
Я б сподівалась пришвидшення плину віку.

Раптом всі справи мої перетворяться в наші,
Ну а про рішення їх мені й подумати страшно.
Бути з тобою – це, наче наїстись каші,
Корисно дуже. Біда, що не дуже смачно.
08.2016

*Метальна зброя

Пісня пропащої

Не знервована, не засмучена,
Просто змучилась.
Заспокоєна. Не зчарована,
Не приручена.

Незарученість, неодруженість –
Як доручення.
Некерована – не спростовую.
Не накручуйте!

Не хворію я! Не змінилась чом? –
Бо не скучила.
Бо не зрадили. Бо не зрада це,
Де не влучили.

Плачу голосно
Сріблом-золотом,
Чавуном.
Рвучко й коротко
Перекинуто
Горі дном
Долі зболені.
Далі зморені
Списком фраз.
Ручки впущені,
Сни пропущені
Через раз.

Ось зцілована, зачарована,
Та не я.
Ось пригублена, та не згублена –
Теж не я.
Ось піднесена, смутки стесані
Не мої.
Ось змарніла (ось я) на білому
Полотні.

Ось пропаща у пащі пращурів,
Що абищо, пручатись зась,
Прагнуть мститися, причаститися
До тутешнього. Повилазять
З фотокарточок. Під підсвічником
Воском ліпляться ці гримаси.
Ось відстрочені клятви й порчі злі.
Напророчено (от вже й ласі!)
Заговорені, точно скорені,
Всі нащадки у сім колін.
Поторочі пропащій в очі тій
Заглядають, шукають тлін.
17.08.2016

Актриса

"Недосконалість – це красиво, безумство – це геніальність, і краще бути нестерпно смішним, ніж нестерпно нудним" Мерилін Монро

Про неї поети складають солодкі вірші,
Пахучість букетів пилком осідає на віях,
А з золота виткані ширми для серця й душі.
Про неї казали: таку зустрічають лиш в мріях!

Ще кажуть: щасливиця, в тебе ж блакить у очах,
А родимки густо всипають зманіжену душу!
Від слів цих красуня, мов вибрики бульки в дощах,
Пустує манірна: нікому нічого не мушу!

У сяйві світила, котре хоч для всіх, але зась
У ньому купатись примарам пересічно-сірим,
Вона, наче бідність і блідність долонь простяглась.
Повірили й щедро до ніг їй складали офіри.

Коли до зірок, то буває, що душі – трамплін,
Тож очі земні затуманює зоряним пилом.
Та щойно розвіється захват, як чути проклін
І пташка тріпоче крильми за душі небосхилом.

Вистава комічна гамує самотності страх,
Тож жодної трагіки доки не впала завіса!
Ні крику, ні стогону, просто читай по губах:
Втомилась від ролі приречена вічна актриса.
29.09.2016

Самоти сто років

"Всяка річ - жива. Треба тільки зуміти розбудити її душу." Г.Г.Маркес "Сто років самотності”

Я була б твоєю самотою
В опівнічних серця закавулках,
Зігрівала будні простотою,
Відреклась від імені та думки.

Я сіріла б стінами важкими
І скрипіла старістю підлоги,
Пролягала тінями чіткими,
Свистом вітру лоскотала ноги.

Сирістю закинутого серця
Я живила б витоки потоків...
Краплі бурі на осколку скельця,
Як печатка – самоти сто років.
03.10.2016

Між ялицями зозуля

Няньку мій солодкий, ой нянечку!
Не віддайте ня старому за панночку,
Бо у пана грубі руки та серденько.
Ох, зів'яне Ваша ружа даремненько!

Мамцю моя гожа, ой мамочко!
Ци Ви так ся віддавали за нянечка?
Ци й у Вас гіркії сльози котилися?
Ци не Ви то ще до шлюбу любилися?

Між ялицями зозуля. Ех, грішна я!
Обірвалася лічилочка спішная.
Я пригледіла ялицю сю пишную.
Уж не знайте ня пустую, колишнюю!

Лем, соколику, швидкий мій, приручений,
На сю стежку в гори, часом покручену,
Приведи ми мого любка коханого.
Стільки й буде того щастя незнаного.

Суне хмара та й густая, та й чорная.
Уж співати, уж сміятись не годна я.
Маю личко білосніжне і серденько,
Не позволю їм зчорніти даремненько!
04.10.2016

Ти сказав. Останній із

Ти сказав: я останній із...
Ти мені позавчора снилась.
Я чекав біля тих беріз
Ночі дві та два дні – звершилось.

Ти сказав: я тебе навчу,
Тільки сни не спускай у воду!
Я повинен... Мовчиш. Мовчу.
Я останній із того роду.

Ти сказав: молода, то й що?
Ти ж чужі вже читала долі!
Поторочі у поміч! – Шок.
Креслю думкою коло з солі.

Ти сказав: не втечеш, забудь!
За спиною примари зріють.
Озирнулася – каламуть,
Лиш тумани кругом біліють.