Пісня пропащої

Правнук ворожки

Я виходжу з хати, прочиняю фіртку.
Стежка – в камнескоки, небо – в зоредірку.
Треба б повернути вкрадене зі вчора.
Калабані мутні. Серце смутночоле.

Ти – правнук ворожки, найгідніший фраїр.
Васильки-волошки, що мене чекає?!
Ми на перелазі – щічечка до щічки.
Тиша – в хрущостаї. Обрій – в вікносвічки.

09.07.2016

Реготи причинних

Ти прийшов в мій монастир
Зі своїм уставом
І бубниш, як душпастир,
Про свободу й право.

Потічком вода брудна.
Селі гамір стишать.
Ти чудний чи я чудна?
Брешеш, наче дишеш.

Ядра, брили (каламбур!)
Гупають у клумби.
Перепалка з амбразур –
Спадок тумба-юмби*.

Зорі згасли, нічка – тать.
Тужно. Чути вої.
В темінь душ не прочитать,
Скручую сувої.

Драна плахта – не фата.
Із розгону – в бровку.
Повз проносяться літа,
Вельон мій у сховку.

Дзвони, дзвони. Рій пожеж.
Гасять досі чинних.
З монастирських білих веж –
Реготи причинних.

15.08.2016

*Жартівлива назва народів з низьким рівнем інтелекту

Дурна й пропаща

Вийти за тебе? Ступити на стежку кращу?
Мудра пішла б, ну а я – і дурна, й пропаща.
Хочеш, вкладай все гостріше каміння в пращу*,
Цілься у мене, бо відповідь: ні, нізащо!

Бути твоєю? Любити тебе довіку?
Знаєш, без сміху тебе не назву чоловіком.
Кожного дня, розімкнувши свої повіки,
Я б сподівалась пришвидшення плину віку.

Раптом всі справи мої перетворяться в наші,
Ну а про рішення їх мені й подумати страшно.
Бути з тобою – це, наче наїстись каші,
Корисно дуже. Біда, що не дуже смачно.

08.2016

*Метальна зброя

Пісня пропащої

Не знервована, не засмучена,
Просто змучилась.
Заспокоєна. Не зчарована,
Не приручена.

Незарученість, неодруженість –
Як доручення.
Некерована – не спростовую.
Не накручуйте!

Не хворію я! Не змінилась чом? –
Бо не скучила.
Бо не зрадили. Бо не зрада це,
Де не влучили.

Плачу голосно
Сріблом-золотом,
Чавуном.
Рвучко й коротко
Перекинуто
Горі дном
Долі зболені.
Далі зморені
Списком фраз.
Ручки впущені,
Сни пропущені
Через раз.

Ось зцілована, зачарована,
Та не я.
Ось пригублена, та не згублена –
Теж не я.
Ось піднесена, смутки стесані
Не мої.
Ось змарніла (ось я) на білому
Полотні.

Ось пропаща у пащі пращурів,
Що абищо, пручатись зась,
Прагнуть мститися, причаститися
До тутешнього. Повилазять
З фотокарточок. Під підсвічником
Воском ліпляться ці гримаси.

Ось відстрочені клятви й порчі злі.
Напророчено (от вже й ласі!)
Заговорені, точно скорені,
Всі нащадки у сім колін.
Поторочі пропащій в очі тій
Заглядають, шукають тлін.

17.08.2016

На перехрестях доміно

На перехрестях доміно –
Крихких, лякливих, покрапле́них
(Не має терпкості вино,
Не має запаху вино,
Як в чорно-білому кіно)
Приходь до мене!

Ні з чим не змішуй цих слів нектару,
Гіркішим буде нехай від хмелю!
Отак впираюсь ногами в стелю,
Спускаю пару.

Коли прискладане віно
Привабить ле́генів хвале́них
(Моє невимовлене дно,
Моє невимолене дно –
Неначе біле полотно) –
Приходь до мене!

08.2016

Ланню пораненою. Хто як не ти

Хто, як не ти,
Розіпне мої вибрики солодкогранним дотиком?
Хто, як не ти,
Розкуйовдить охайність мою і вишуканість?
Хто, як не ти,
Скаже: годі перечити! Бачу, вже зморена.
Хто, як не ти,
Видихатиме доти, допоки і я не видихну?

Бачиш, осінній лист загрібається в купу золота?
Хочеш, залишусь тут, а ти підеш своєю дорогою?
Хочеш, прикинусь ланню – пораненою, скореною,
Ти ж рахуватимеш плями на хутрі – криваві та вроджені?

Чуєш, як сурми сурмлять, як пшениці на хліб наш мелються,
Води плюскочуть в Дністрі, який, сліпець, розділяє нас,
Будні шепочуть про свята заздрісно білим голосом?..
Як же примусити їх замовкнути, а мить – зупинитися?

Можу сміятися голосно, плакати тихо й коротко.
Можу чолом впиратися, коли забажаєш противника.
Досі в таємних молитвах була твоєю опорою.
Хочеш, заборони відсьогодні за тебе молитися!

***

Але ж не огортаєшся шлейфом парфумів, що насичені щастям й трояндами.
Не витираєш мокре волосся, час від часу в скроні цілуючи.
Скажи, на колінах моїх чи ти встигнеш знайти заповітний затишок,
Доки своєї любові та святості на не своїх шляхах я не розхлюпаю?

То є слова нерозумної, слова, що не сіють мудрості!
Звісно, що встигнеш, бо вічністю ми повінчані!
Як же тебе чужого не вкрасти безсовісно в іншої?
Як же тебе свого не втратити так нерозсудливо?

***

Хочеш, приходь таємно до мене незрячої по ночах
І розфарбовуй каштанові коси мої сірим кольором.
А як забудеш мене на полиці, поміж книжок заховану –
Буду всихатись ромашкою і щільно вкриватись порохом.

Холодом першого інею пальці мої приручені
Креслять на шибках щоранку профілю дивного обриси.
Душі заплаканих вікон слізьми змивають рукописи
Щемних картин пророцтва пальців навік обпечених.

Ким себе знатиму я, коли доспіваю цю пісню?
Ким себе знатимеш ти, коли цю пісню дослухаєш?
Вкотре згрібаю крихти надій незграбними рухами.
Ще не знайомі знайомці, а я вже серця розбурхала.

Бачиш, осінній лист загрібається в купу золота?
Хочеш, залишусь тут, а ти підеш своєю дорогою?
Хочеш, прикинусь ланню – пораненою, скореною?
Плями рахуй на хутрі моїм –
Криваві та вроджені!

16.09.2016

Самоти сто років

"Всяка річ - жива. Треба тільки зуміти розбудити її душу."
Г.Г.Маркес "Сто років самотності”