Розділ X

Розділ X

Наступного дня Ерік вирішив показати Агнес свою частину угоди - Ірландські танці. Сонце ледь пробивалося крізь вузькі вікна репетиційної зали, висвітлюючи порошинки, що танцювали в повітрі. Сьогодні  у залі панувала зовсім інша енергія ніж була вчора.

Ерік стояв посеред зали у самій лише сорочці з розстебнутим коміром.

— Вчора ти вчила мене бути шляхтичем, — сказав він, простягаючи руки до Агнес. У його очах грав азартний вогник. — Сьогодні я вчитиму тебе бути... просто собою. В Ерін ми не ходимо по лінійці. Ми ловимо ритм землі.

Агнес невпевнено вклала свої долоні в його руки. Вона була в легкій котті зі світлого льону. Про легкий одяг її попередив  Ерік минулого вечора, перед тим як вони розійшлись по своїм кімнатам. Ерік провів ніч під дахом Вермандуа, звісно не з нареченою, вони все ще мали одружитись перед тим як бути разом і вночі. Аделаїда впевнила короля, що краще хай наречений її дочки живе у неї. Вона цілком пам’ятала що Агнес може втекти з дому до нього, тому краще хай вони будуть разом, під її наглядом.

— Це танець, який ми танцювали з сестрою у Дубліні, — пояснив Ерік. — Ірландці та дани люблять швидкість. Тут немає місця для довгих роздумів. Просто тримайся за мої руки й не дай собі впасти.

— Ну данці, живуть також і у нас тут у Франції, до того ж в моїй крові є крапля і їхньої крові. Моя ж бабуся з Рутенії, де вони правлять вже багато століть.

Він почав відбивати чіткий, швидкий ритм підборами по кам’яній підлозі. Раз-два-три, раз-два-три.

Ерік різко потягнув її на себе, а потім відштовхнув, змушуючи зробити швидкий оберт під його рукою. Агнес ледь встигла переставити ноги, її дихання миттєво збилося.

Це було не легке торкання пальцями, як у Павані, він міцно схопив її за лікті, і вони закрутилися в «млині». Світ навколо Агнес почав розмиватися в сіро-золоті плями. Коли вони сходилися в повороті, їхні тіла майже стикалися. Агнес відчувала жар, що виходив від Еріка, запах його шкіри — запах далеких лісів, нестримних річок і ледь помітний мускус. Її власні відчуття, підігріті фізичним навантаженням і близькістю хлопця, наче збунтувалися. Серце калатало не від втоми, а від солодкого страху.

— Швидше, Агнес! Не думай про ноги! — сміявся Ерік.

Він підхопив її за талію, піднімаючи в повітря на крутому віражі. Агнес скрикнула, мимоволі вчепившись у його плечі. Її пальці занурилися в тканину його сорочки, відчуваючи міцні м’язи під нею. На мить її обличчя опинилося в лічених сантиметрах від його. Вона бачила кожну золотинку в його зіницях, чула його переривчасте дихання.

— Ти... ти божевільний, — видихнула вона, коли він поставив її на землю, але не випустив з обіймів.

— Можливо, — відповів він, дивлячись їй прямо в очі. Його руки все ще лежали на її талії, і жоден із них не поспішав розривати цей контакт. — Але в цьому божевіллі більше життя
Агнес відчула, як її обличчя пашить. Вона мала б відсторонитися, як вчила мати, але замість цього вона лише міцніше стиснула його руки.

— Павана нудна, — визнала вона пошепки, дивлячись на засушену квітку, що все ще була прикріплена до його плаща, який лежав на лаві неподалік. — Навчи мене ще одному кроку. Цьому... швидкому.

Ерік посміхнувся — цього разу не зухвало, а ніжно.

— З радістю, моя квітко. Тільки тримайся міцніше.

Вони знову зірвалися в танець, і цього разу Агнес уже не намагалася бути граціозною. Вона дозволила собі бути дикою, швидкою і закоханою.
Ще момент і раптом вона зупинилась в обіймах Еріка, очі в очі, уста так близько. Ось вони зімкнулись в поцілунку. Поцілунок такий солодкий. Губи Еріка були теплі, трохи шорсткі від вітру. Агнес відчула, як його руки на її талії стискаються сильніше, ніби він боїться, що вона зникне. Її пальці мимоволі ковзнули по його сорочці, під тканину, торкнувшись гарячої шкіри. Хотілося скинути все, стати дорослою... зараз, саме зараз. Її трусило — від бажання, від страху, від того, що вона сама ще не знала, від її первісних бажань.

— Кхемм…
Вмить обоє почервонівши зробили крок назад.
— Ви ще не одружені, — мовив Рауль, голос його був рівним, але в очах щось тремтіло.
— Ерік, я хотів тобі показати місто… і думаю, я вчасно зайшов. Ти забув, що представляєш свою корону. І ти, люба сестричко…

Він повернувся обличчям до вікна, ніби дивлячись на Париж, але насправді ховав те, що не міг показати нікому. Ревнощі й заборонене кохання до сестри роз’їдали його серце — тихо, повільно, як іржа. Він мав би вийти за двері. Надати їм цю мить. Але не зміг. Не зміг дивитися, як вона дивиться на іншого так, як ніколи не дивитиметься на нього.
— Як довго ти там стоїш? — запитала Агнес, голос її ще тремтів від поцілунку, щоки палали.

— Достатньо довго, — відповів Рауль, не відвертаючись від вікна. — Ваше тупотіння чути з самого ранку.

Він намагався сказати це легко, з усмішкою, але вийшло глухо.

Агнес відступила від Еріка — не різко, але швидко, ніби згадала, де вони. Її руки мимоволі притиснулися до грудей.

— Рауле... ми просто...

— Я знаю, що ви просто, — перебив він, нарешті повернувшись. Обличчя наче спокійне, але очі — ні. — Ви заручені. Тепер ви маєте право... на все це.

Він зробив паузу, ковтнув.

— Ерік, я хотів показати тобі місто. Ми ж домовлялись. Сонце високо, вулиці вже повні. Якщо хочеш — ходімо зараз. Поки ще не обід, і можна побачити справжній Париж, а не той, що для туристів.

Ерік глянув на Агнес — та стояла, все ще палаючи щоками, і тихо кивнула йому: «Іди. Я почекаю».

Рауль розвернувся першим — різко, ніби боявся передумати.

— Добре, вибач кохана, - останні слова Ерік мовив в сторону Агнес.
— Ходімо. 

Вони вийшли разом — Ерік і Рауль. Агнес залишилася в залі, дивлячись їм услід. Вона торкнулася губ пальцями — ніби намагаючись утримати той поцілунок.

Рауль ішов попереду, не обертаючись. Він знав, що міг би залишити їх удвох. Знає, що після заручин ніхто вже не стане кричати «гріх». Але він не зміг. Не хотів. Не зміг дивитися, як вона дивиться на іншого так, як ніколи не дивитиметься на нього.