Розділ VIII Два шляхи

Розділ VIII 

Сен Ро, Нормандія, Французьке королівство. На обрії з’явились обриси маяку і замку, на вітру розвивався прапор дому Капетів і прапор королівства. Було видно багато кораблів, як торгових так і військових. Королівство постійно вело війни з Англією через суперечку щодо Нормандії. І Сен Ро, був майже прифронтовим містом. 

Туди саме прямував торгівельний корабель на якому пливли Ерік і його загін. Хлопець дивився на гавань, цього разу у нього була можливість роздивитись на відміну від попереднього приїзду. Цього разу він не був поряд з батьком. 

Капітан глянув на гавань, де майорів прапор Капетингів, і тихо промовив Еріку:

— Добре, що не в Гарфлері чи Руані висадилися. Там би нас одразу впізнали — або де Блуа має вуха, або англійські купці. Сен Ро — тихіше, французьке, і кораблі з Еріну тут не рідкість.

Нія і Рауль про щось сперечались, використовуючи мову французів. Ельфійка навіть активно жестикулювала.

— Я вважаю що потрібно дослідити в лісі, той хлів де мене тримали

— І що там знайти і як, там вже всі сліди стерлися, - заперечив Рауль, - пропоную те що нам потрібно йти до двору, я певен що за змовою видно вуха графа де Блуа і нам потрібна допомога короля. 

— І як ти представляєш я прийду до короля Філіпа. Така, - Ваша величність, я принцеса фейрі Нія, дочка Німуе. Сестра Ешлінг. Так, тієї самої через знайомство з якою загадково зник король Шотландії…

— Так, тобі з’являтись не можна, - відповів Рауль. 

Ерік перервав їхню словесну дуель, - Нам потрібно розділитись, ми з тобою, Рауле, їдемо до короля. А Нія з рештою обшукують місце в лісі, де її викрали.
Наступного місяця ми зустрінемось… В таверні, цього міста. Як воно зветься?

— Сен Ро, Еріку, - відповів Рауль

Корабель тим часом причалив до пірса, де стояли торгівельні кораблі. Віддав ватажку моряків мішочок з монетами і потис руку. 

— Ваша високість, щиро бажаю вам успіху, що б ви не робили і хай Святий Патрік вас береже, - почув принц коли сходив з корабля.

— Дякую.

Принц і його товариші вийшли на пірс. Тут їхні шляхи розходились. Але спочатку вони пішли до конюшні.

— Цього разу купую я, з посмішкою сказав Ерік Раулю.
— Купуй тоді найкр…
— Нам дорогі коні не потрібні, - для вас потрібні нормальні коні, котрі довезуть вас до Парижу, а нам - добра кобила і повозка. Не дорога, - перебив француза брат Коллум, -  ми ж не хочемо накликати зайву увагу і розбійників. Правда?

Раулю тільки залишилось як замовкнути.

— Брате Коллуме, вам потрібно буде зняти вашу рясу.

— Для чого?, - запитав чернець.

— Для того що за легендою ви будете торговцем, Кіра чи Фіона ваша дружина і її сестра, а Нія - дочка. Ну а ми з Раулем бодігарди.

В конюшні порпався дородний чоловік, побачивши Еріка він посміхнувся.

— Вітаю шановне панство, що вам потрібно, сіно для ваших коней чи підрехтувати повозку.

— Нашому хазяїну потрібна повозка з кобилою, для нього, його дружини з її сестрою і дочкою. А також коні для мене і для цього пана, ми охоронці цього поважного купця.

Для пана купця і чарівних панночок я коня знайду і повозку теж, а от вам пани доведеться йти за ними пішки. Нажаль усіх коней взяли хрестоносці. Але у мене є декілька кобил і звісно бричка. Усе я вам продати не можу, але одну звісно. Ну і через хрестоносців і ціна буде більша ніж зазвичай.
Купець назвав ціну. Рауль стиха мовив, - за це можна було б купити арабських скакунів
 

— Добре, відповів Ерік і простягнув монети зі свого мішечка.

— Дякую пане
Конюх вивів коня і запряг тогою.
— Не подобається він мені, - мовила Нія. 

Після того як Ерік і його загін пішли, він підізвав двох хлопчаків і дав їм по мідяку. Піди до Жоржа, що приїхав якийсь багатий купець. Хай готує своїх хлопців, і ще - охороняють їх два дебелих парубка. Ну і ще можеш додади, там є ще гарні дівки. Дружина купця з сестрою і його дочка, так що вони можуть вдосталь поразважатись.

На центральній площі Ерік та Рауль попрощались і пішли знов в сторону порту, потрібно було знайти корабель котрий би плив до Парижу. Хлопчик який за ними прямував, якось розгубився. Чому охоронці котрі мали охороняти купця, кинули його і його жінок і шукають корабель…
Та, те що за ними слідять, відчув і Ерік. Тому сховавшись за стіною портового складу, він схопив дитину. 

— Чого за нами слідкуєш.

— Не скажу, пішов ти
Але коли з’явився Рауль, злий, з шрамом на оці, хлопчина злякався.

— Це все конюх, він за мідяк наказав за вами слідкувати.
— Навіщо.
— Пане, я не знаю, - відповів хлопчина.
Бричка Коллума вже в’їхала в тінь старих дубів. Нія сиділа на задньому сидінні, накинувши плащ так, щоб приховати вуха, але її пальці вже відчули холод сталі кинджала.

— Вони близько, — тихо мовила вона. — Четверо праворуч, троє ліворуч. І один попереду... той, що вважає себе головним.

— Не поспішай, дитино, — так само тихо відповів брат Коллум, міцно тримаючи віжки. — Нехай підійдуть ближче.
Кіра і Фіона переглянулися. Вони не були воїнами, але в їхніх руках з'явилися важкі керамічні флакони — «подарунки» з їхніх власних запасів, які могли на мить осліпити будь-кого, хто наблизиться занадто близько.

Коли бричка зупинилася перед поваленим деревом, що перегороджувало шлях, із кущів висунувся Жорж.

— Ласкаво просимо до моїх володінь пане! — розгоготався він, не знаючи, що за його спиною, у гущавині папороті, вже застигли два «бодігарди», готові до удару.

Ватажок разгоготався. — Ти заїхав на приватну землю. Плата за проїзд — усе твоє золото і твої жінки.

Коллум повільно підвівся. — Мої жінки вміють багато чого, сину мій. Наприклад, відправляти таких бовдурів на сповідь раніше терміну.

Жорж не знав, на кого напав. Для нього це були лише гроші, але для людей у бричці цей шлях був продовженням їхньої особистої війни.