Розділ VI (Замок ч.2)

Розділ VI

Еріка оточили декілька охоронців коли його дядько вийшов із камери. Він був настільки зосереджений на Блатмін і люті, що не помітив, як за ним зачинилися важкі двері, відрізавши шлях до втечі. Він був у кімнаті сам, без брата Колума. П'ятеро охоронців у чорних обладунках, що супроводжували Флайбертаха, залишилися, щоб розправитися з принцом.

Вони оточили його. Ерік вихопив свій срібний ніж, що світився у темряві тьмяним світлом, а іншою рукою схопив важкий меч котрий принц поцупив у охоронця котрого вбила Дарина. Його серце калатало у грудях, а в голові шуміла кров. Це була не просто лють, а щось більше. Він відчув, як його сила наростає, як м’язи напружуються до межі. Хлопець перехопив меч і ніж, ставши в стійку. 

— Підходьте, чого ж ви зволікаєте, - мовив Ерік.

Перший охоронець напав зліва, розмахуючи важким мечем. Ерік ухилився, і його срібний ніж, мов блискавка, пробив броню між пластин. Охоронець заревів від болю, і його тіло почало тремтіти. Другий і третій охоронці кинулися на нього одночасно. Ерік був змушений відступити, його рухи стали швидкими, як у вовка, що бореться за життя. Він відбив удар, і меч блиснув, але охоронці не зупинялися.

Принц бився люто, відчайдушно, але їх було надто багато. Один із охоронців, використовуючи його відчай, обійшов його ззаду. Він вдарив Еріка по нозі, і Ерік впав на коліна. Його сила почала слабшати, і його свідомість була затуманена. Він намагався піднятися, але його руки тремтіли. Ерік відчував, як його охоплює відчай. Один з охоронців вдарив його по голові.

...Ерік упав на підлогу, але охоронці не збиралися його добивати. Натомість, вони наблизилися, щоб закувати його в ланцюги. Він, напівпритомний, відчув, як його тягнуть до стіни. Вони прикріпили його до того самого місця, де він щойно бачив свою сестру. Охоронці, впевнені у своїй перемозі, почали глузувати з нього.

• Ха-ха-ха, принц всея Ірландії…

Частина охоронців вийшла з камери.
Тим часом, брат Колум і Нія, що вже перебували поблизу, почули шум бою. Коли двері відчинились і звідти вийшла група охоронців. Нія, у формі білої вовчиці, приготувалася кинутися в бій.

— Стій! — прошепотів брат Колум. Його слова були м'яким наказом, і Нія миттю зупинилася, її очі, повні люті, зустрілися з його спокійним поглядом. — Зачекай, ми застанемо їх зненацька. І не наражай на небезпеку невинних.

Він, мов тінь, повів її за ріг коридору. Вони сховалися, чекаючи, поки охоронці відійдуть на безпечну відстань від двері камери.

Коли охоронці, котрі вийшли з камери, відійшли, брат Колум і Нія напали на них. Він бився, як справжній чернець, а його руки палали від світла. Нія кинулася вперед.

— Не вбивати! — прокричав він, і Нія, послухавши, завдяки своїй нечуваній силі збила їх з ніг, але не вбивала. Брат Коллум і бранці котрих він звільнив зв’язали їх.

Тим часом, охоронці, що були в камері, почули шум у коридор та було пізно, двері відчинилися і брат Колум і Нія напали на них. Вони були приголомшені, адже очікували побачити лише юного принца, а фейрі мала б бути прикута до вівтаря. Біла вовчиця кинулася вперед. Її очі горіли люттю, і вона була готова помститися за всі свої страждання. Вона напала на охоронців, її рухи були швидкими, як ураган. Брат Колум, скориставшись розгубленістю ворогів, почав молитися, і його молитва звучала, як грім.

Охоронці почали тремтіти. Вони не могли протистояти силі Нії та молитві і рукам ченця та почали втікати.

Нія, все ще в образі вовчиці, підійшла до нього і обережно торкнулася його щоки носом. Брат Колум присів біля Еріка і почав оглядати його рани.
Перев’язавши рани брат Колум простягнув руку, допоміг піднятись принцу на ноги. 

— Не бійся, вони вже не горять, пошуткував чернець.

Тим часом погляди Нії і Еріка зустрілись. Він почув в своїй голові, як і брат Колум.

— Швидше, нам потрібно швидше врятувати Блатмін, у нас нема часу зволікати, бо сюди можуть повернутись з підкріпленням. (До того ж у мене є свій рахунок до твого дядька, — останню фразу вона додала подумки так що її ніхто “не почув”)

Дарина стояла в тіні стіни замку, чатуючи перед брамою, як і наказав Ерік. Вона бачила лише на одне око, а її поранення робило її менш спритною в бою. Але її роль була чіткою: чекати. Якщо група не повернеться до світанку наступного дня, вона мала повернутися до Ат Кліат з повідомленням для короля Мурхедхада — про пастку Флайбертаха, про темну магію Домну і про можливу загибель принца. Вітер шепотів у вухах, ніби голоси фейрі, але вона стиснула рукоятку ножа, згадуючи, як раніше вбила того охоронця біля воріт. Його тіло лежало неподалік, холодне й нерухоме.

Раптом земля здригнулася. Дарина повернулася — і жахнулася. Тіло охоронця, якого вона вважала мертвим, повільно підвелося. Його очі світилися багряним, як кривавий місяць, а рана під серцем, завдана її ножем, сочіла чорну, густу рідину, що звивалася, ніби жива. Це була не людина — магічна сутність Домну оживила його, перетворивши на мерця-фоморського слугу, що не знав смерті. Він загорлав низьким, булькаючим голосом: "Отже, ти думала, що вбила мене, дівко? Домну не відпускає так просто."

— Ти… мав би бути мертвий, — прошепотіла Дарина, хапаючись за ніж. Але істота була швидшою: її рука, вкрита лускою, схопила дівчину за горло, піднявши в повітря. Дарина пручалася, її ніж блиснув, але сутність висмоктувала її сили, наче отрута, проникаючи крізь шкіру. Вона втратила свідомість, і мертвий охоронець потягнув її всередину замку, ніби трофей для свого пана.

Флайбертах, зрозумівши що Ерік і Нія втекли, після того як йому доповіли охоронці, виволік Дарину і Блатмін на центральну площу замку — відкритий майдан, оточений стінами з чорного каменю, де в повітрі віяло запахом крові й сірки. Блатмін, прикута ланцюгами до стовпа, тремтіла, її дитячі очі були повні сліз. Дарина, зв'язана і кинута на коліна, ледве дихала, її єдине око блищало викликом. Навколо Флайбертаха стояли охоронці в чорних обладунках, а між ними маячили монстри — троє фоморіанів з викривленими тілами, рогатими головами й очима, що горіли, як вугілля. Вони гарчали, їхні кігті шкрябали по землі, чекаючи крові, а пащі розкривалися в передчутті свіжого м'яса.