Розділ I - Ерік, принц Ірландії

І життя не шкода - Пісня Ліри, Лілії та Айрісів

Розділ І Ерік - принц Ірландії

Весна 1087 року 

Ет Кліат, Ерін (сучасні. Дублін, Ірландія)

Королівську залу охороняють двоє - скандинавський та ірландський воїн. Ще нещодавно вони воювали один проти одного, тепер король Ірландії - Мурхедхад О'брайен, онук великого Бріана Бору став ярлом Дубліна і переніс туди столицю з Тари, за допомогою папи Римського повернув титул Верховного короля. Старий ярл Ерік (свого часу він підняв повстання проти ярла Гофріда, після того як ірландці розгромили вікінгів на чолі з Верховним королем данців Тойрдельбахом, а потім допоміг перемогти сина короля) здав місто ірландцям перед своєю смертю натомість за те що, Верховний король ірландців пообіцяв, що між ірландцями та вікінгами буде мир. В Ерін запанував мир. Король Мурхедхад одружився на дочці Еріка Інгрід і вони покохали один одного, хоча король був уже далеко не молодий.

Місто знаходиться в очікуванні, в очікуванні того, що у короля народиться дитина. Чекає на це і король.

Король Мурхедхад Обрайан стоїть перед дверима в покої королеви, ходить туди - сюди, коли долинають крики його коханої, він щоразу поривається вбігти в кімнату, але його зупиняє слуга біля дверей.

- Ваша величність, туди не можна!

... Раптом жіночі крики стихають і з кімнати лунає крик немовляти.

Монарх відштовхує слугу і вбігає до покоїв. На ліжку лежить сильно втомлена королева, вона посміхається і тихо каже: Ваша Величність, це хлопчик!

Король Мурхедхад узяв сина на руки, і підняв над головою і сказав щасливий:

- Вітаю тебе у цьому світі, мій сину!

Хлопчик: Уааа ... . Уааа!

-  Кохана, дякую, - сказав король Ірландії і поцілував дружину ніжно в губи, не випускаючи з рук маленького принца, - "Я назву його на честь твого батька! Назову Еріком"

І лише самотній мандрівник, що стояв біля берега моря, помітив, що на чистому нічному небі промайнула стріла падаючої зірки під звуки дзвонів церков, котрі сповіщали про народження спадкоємця.

Весна 1102 рік

Лондіній, Британія
Минуло 15 років.

Вільгельм II: Треба знайти спосіб послабити Ерін, вона нам як кістка у горлі. Та й із французами та шотландцями ведуть переговори. З останніми я якось розберуся... Але разом такий альянс небезпечний для Британії.

Голос: Треба якось їх посварити.

Вільгельм:  - І як же, коханий, я це зроблю? Дублін, добре захищене місто. А Ерін згуртована, як ніколи раніше. Король Мурхедхад приєднує один клан за іншим. 

- Принцу вже 15, я думаю, король вирішив знайти своєму шибеникові гарну партію. Ось і запропонуй своїй сестрі влаштувати оглядини її дочок. Їх у неї три. Старша правда на рік старша за принца... Але ці оглядини будуть фікцією. Щоправда, про це знатимемо лише ми з тобою Віллі. Там буде полювання, і дикий звір може вбити молодика. Потрібно зробити так, щоб у нападі запідозрили французів. Філіп та Мурхехад втратять один одного, як союзники.

- Який ти в мене розумний... Я люблю тебе... Коли я заволодію Ірландією, Дублін буде твій як я й обіцяв і ти помстишся своєму братові.

- Спасибі ваша величність. Я тим часом навідаюсь до вашої сестри, подивлюся на пташеня... А ви організуйте вторгнення... в Дублін, і використовуйте той подарунок, який я вам подарував.

Весна 1102 рік

Ет Кліат, Ерін

Був теплий сонячний день і злочином було б такого дня сидіти вдома. Тим більше коли вчити цю набридлу латину, тому Ерік і Блатмін втекли в місто, щоб таємно відвідати таверну і послухати розповіді про далекі землі. Переодягнувшись у одяг простолюдинів Ерік спустив мотузку із зв'язаних простирадел з вікна. Спочатку спустився сам, а потім допоміг спуститись Блатмін.  Минувши невеликий місток від замку, вони змішалися з натовпом, пробираючись до однієї з таверн, де найчастіше можна зустріти гостей з інших країн. Сам заклад був збудований, як здавалося за часів, коли Бріан Бору здобув свою перемогу над вікінгами. Поруч із входом сидів жебрак з арфою і грав щось, про ті часи, коли Ірландія була язичницькою країною.

У таверні "Дім Фінна" пахло їжею, випивкою і сіллю, було, як завжди багато людей: купці з різних країн, воїни-найманці бажаючі знайти роботу, мореплавці - нащадки скандинавів, що колись давно висадилися на цій землі, тепер вони були такими ж християнами - ірландцями, як і інші жителі. Ось, за одним із столів, один з таких мореплавців захоплено розповідав про свої пригоди: “Далеко на сході, за золотим грецьким містом живе народ, який поклоняється богу Алла, вони не носять борід... а таки тоненькі вуса, а ще їм, не повіриш, не можна пити. А ще вони п'ять разів на день моляться своєму Алла”, поруч сидить чоловік у чорній сутані і з хрестом на грудях сумно хитає головою. Рудий побачив, що його кубок порожній і крикнув - "Даринко, давай ще меду мені"

— Може, тобі вже вистачить, — сказав чоловік з хрестом.

Але рудий тільки обійняв ченця, а це був таки монах, підняв очі і його погляд ліг на Дарину, що йшла до них.

- Ось ви, ченці, Мирославе, таки дурні, дівки такі поряд ходять, а ви... хоча тобі, як ортодоксу, начебто можна? Диви яка дівка, які у неї цицьки, - чернець Мирослав все ж таки подивився на дівчину, яка намагалася обслужити всіх хто був у таверні, при цьому ухиляючись від спроб коли хтось намагався шльопнути її по дупі. Монах зазначив про себе, що у дівчини темно-руде волосся і красиві яскраво зелені очі. Волосся у неї було заплетене в косу, яка доходила дівчині до пояса. Дівчина вільною рукою поправила свій чубчик, змахнувши неслухняне пасмо волосся зі злегка кирпатого носика. Побачивши, що на неї дивиться Мирослав, Дарина зупинилася і трохи зніяковіла. Їхні погляди зустрілися. Але чернець опустив голову і відвів погляд. Рудий махнув і підскочив до дівчини.