Розділ 34

Кіріан затамував подих, почувши слова дівчини. Це зовсім не те, чого він очікував. Він гадав, що налякав її своїми діями. А виявилося, що вона весь цей час думала, що він не поділяє її почуттів. 

Кіріан нахилився і залишив ніжний поцілунок на її губах. Потім ще один, і ще. Він не міг зупинитися, коли вона була тут, прямісінько в його руках. Поцілунки ставали дедалі пристрасними, глибокими, і в якусь мить він ледь зумів зупинитися і подивитися на Лані.

- Хіба ти ще не зрозуміла? Я божеволію в твоїй присутності. Навіть зараз я не можу тримати себе в руках, коли ти тут, лежиш піді мною, розпалена бажанням. Як хтось міг би встояти?

Дівчина посміхнулася у відповідь і обійняла його за плечі, аби він нахилився ще нижче.

- Буде безумством, якщо я скажу, що мені хочеться більшого? - Він усміхнувся, почувши питання дівчини, і знову поцілував її. Його руки ковзають вниз, забираючи ковдру, і на мить він зупиняється аби подивитися на Лані. Втім, йому бракує слів, оскільки дівчина була цілком голою під ковдрою. 

- Який неочікуваний сюрприз, - сказав він, провівши доріжку з поцілунків вздовж шиї дівчини.

- Люблю відчуття, коли шкіра дихає і їй нічого не заважає, - сказала натомість Лані, дивлячись на нього з-під вій.

- Розумію чому.

Нічого, крім різкого нервового тремтіння, коли його губи замикаються на грудях дівчини. Його язик вимальовує кола, дражнить її, аж поки вона не починає стогнати й вигинатися під ним. Єдине, що вона може зробити, аби трохи опанувати себе, — вхопити його за волосся й смикнути. 

Його рот зайнятий, але це не заважає його рукам ніжно намацувати інший сосок. Шепіт поцілунків змушує її шкіру палати під його пальцями. Усе її тіло реагує так, ніби він облив його зрідженим вогнем і підпалив. Вона стогне, втрачаючи контроль, і Кіріан розтуляє рот, важко дихаючи. Відблиски полум’я каміна танцюють на його обличчі, огортаючи його теплим золотистим сяйвом. 

- Ти досконала, - одна його рука ковзає тілом Лані, а губи знову находять її. Він цілує доти, поки вона не перестає дихати. Те, як вона обхоплює рукою його зрослу ерекцію, викликає в нього дрижання. Кіріан не залишає жодної ділянки шкіри недоторканою чи не цілованою. Він ніби хоче запам’ятати губами форми її тіла.

Його губи знаходять її клітор — він смокче його, а тим часом один із його пальців проникає в неї. Не даючи їй перепочити, Кіріан вводить ще один палець. Її тіло здригається, і він насолоджується тим, як весь її світ вибухає кольорами через їхній зв’язок. Барвисті іскри спалахують за її повіками, коли вона палає навколо нього. Він продовжує її оргазм поцілунками, вбираючи її стогони так, ніби прагне заволодіти кожним з них.

Вона тремтить, опускаючись із вершини. Кіріан проводить великим пальцем по її збудженню, а потім торкається її нижньої губи.

- Спробуй, як сильно ти мене хочеш, - каже він. Її язик облизує губи, дражнячи кінчик його пальця. У його очах спалахує хижа пристрасть. Він вводить у неї лише головку, спостерігаючи, як вона подається до нього. Кіріан рухається в унісон з її тілом, стримуючи себе, поки тепло не починає розливатися в його грудях. Її подих збивається — і тоді, одним рішучим поштовхом, він входить у неї повністю. Вона палає під ним, її тіло тремтить, а очі зволожуються сльозами.

Але тепер зупинятись уже пізно.

Він пригладжує її волосся, намотує пасмо собі на руку — і смикає.

- Ти моя, - каже він тихо, але з тією силою, що пронизує її до самої суті. Його рука стискає її волосся.

- Скажи це, - бурмоче він і входить у неї з новою силою, змушуючи її вигинатися йому назустріч всім тілом.

Вона може відповісти лише стогоном, коли він виходить, залишаючи в ній порожнечу тільки щоб повернутись.

- Скажи, що ти моя, - знову шепоче, ковзаючи майже до самого кінчика.

- Я твоя! - вигукує вона.

Кіріан винагороджує її сильним, жадібним поштовхом, навмисне торкаючись чутливої точки глибоко в ній.

Дракон відчуває як наростаюче напруження прокочується її тілом. Вона здригається, коли хвиля тепла прокладає шлях від хребта до кінчиків пальців ніг. Але жоден краєвид не зрівняється з її виглядом перед ним — вигин тіла, блиск поту, дике бажання та полум’я в її очах.

Він випрямляється, знову й знову входячи в неї. Вона впивається пальцями в ковдру, та Кіріан знає — насправді вона хоче вп’ястися в його шкіру, залишити сліди, ніколи не відпускати.

Забудьте про іскри — вони разом як буремне полум’я. Пекуче. Майже нестерпне. І він знає: доторкнись вона ще хоч трохи — і вони обидва згорять. Але хіба це не природно? Бо кохання до неї — це гра з вогнем. Один невірний рух — і лава поглине його. Зруйнує. Перетворить на попіл під її ногами.

Але він усе одно хоче ризикнути. Хоче створити з нею щось прекрасне. Він прагне кохання з нею: пристрасного, як лісова пожежа, й міцного, як камінь.

Одна його рука стискає її стегна, а інша спускається вниз. Великий палець знаходить її чутливу точку, занурюючи її в солодке забуття. Він притискає її до себе, пірнаючи в темряву слідом.

Вона — ідеальна. Вони — ідеальні. Все здається таким досконалим, що Кіріан боїться зруйнувати це словами. Це більше, ніж пристрасть. Але хай як сильно йому хочеться зізнатися в цьому — він чекає, поки вона скаже першою.

- Прозвучить жахливо, якщо я скажу, що хочу ще? – питає вона захриплим голосом Кіріана, але той лиш сміється у відповідь.

- Лані, серденько, ми тільки розпочали, - бурмоче він у відповідь, і знову тянеться до губ дівчини, аби довести що часу в них вдосталь.