32.2

На мить я зніяковіла, оскільки Кіран був дуже привабливим драконом. І це трохи відволікало, якщо чесно. Якийсь час я не могла зібрати думки до купи, доки розглядала його.

- Як ти себе почуваєш? – було першим запитанням, яке нарешті вихопилося з моїх вуст. У відповідь Кіран так посміхнувся, ніби ані на мить не повірив в те, що я хотіла поставити саме це запитання.

- Доволі непогано. Хоча мені й досі незвично знову опинитися в цій подобі. Я вже й забув як це – бути людиною.

- Згодна. Напевно якийсь час ти почуватимешся саме таким чином, але згодом це мине, Кіране. 

- Це не моє ім’я, принцесо, - сказав він, зробивши ще кілька кроків в мій бік і опинився прямісінько переді мною. Від такої близькості мені раптом стало важко дихати. 

- То яке ж тоді твоє ім’я?

- Кіріан тер Ельтер.

Ім’я було дуже знайомим, з мого минулого. Але я вже і не думала почути його знову. Адже…Адже людина з цим іменем загинула багато років тому. Принаймні я так думала…

Втім, є тільки один спосіб перевірити.

- Не знаю звідки ти дізнався це ім’я, але це неможливо. Він загинув під час нападу Барта на наше королівство.

- Невже? Я пам’ятаю, що все було інакше. Адже коли поплічники Барта напали на замок, саме я був тим, хто відвів тебе до вашого чаклуна аби він тебе врятував з того хаосу. Я й досі пам’ятаю якою наляканою ти була, як плакала, коли побачила смерть своєї матері. Але чи пам’ятаєш ти, принцесо, що я зробив тоді аби вгамувати тебе?

Чи пам’ятала я той момент, коли мій світ розірвався навпіл? Так. Я плакала без зупину, весь час гукала маму, тата, але нікого з них не було поруч. Був тільки він – Кіріан, мій друг. Хлопчик, який любив постійно жартувати наді мною. Хлопчик, який був трохи старше за мене, але який був завжди поруч і приносив мені подарунки щоразу, як його батьки приїжджали до нашого замку. Той, хто мені дуже подобався, але я в житті б йому не сказала про це, адже він би став дражнити мене з того приводу. Той, з ким я розділяла всі свої пригоди і халепи, в які могла встряти в ті часи. 

І тепер він тут, стоїть прямісінько переді мною – дорослий і привабливий чоловік, чий погляд сповнений болю і печалі. І я розумію, що він каже правду. Адже всі ті рази, коли він у своїй подобі дракона прилітав до мене і приносив мені різноманітні дарунки, - говорять про те, що це дійсно він. Книжки, квіти, улюблені солодощі – він все це пам’ятав і донині, і саме тому і приносив мені все це. Бо він не забув…

- Ти обійняв мене, так міцно, що було навіть боляче. І сказав, що я маю бути сильною і що ти прийдеш по мене. А якщо ні, то…

Погляд янтарних очей пом’якшав, щойно Кіріан почув мої слова. Його руки знайшли мої і я ледве могла дихати, коли відчула дотик його гарячої шкіри. 

- Втікай якомога швидше, - закінчив він замість мене. Я відчувала як сльози підступають до моїх очей, адже вирій емоцій загрожував от-от вирватися на волю.

- Але ти так і не прийшов. Що з тобою трапилося тоді, Кіріане?

- Вони схопили мене. А коли дізналися хто я і яку роль граю для нашого королівства, то відвели до одного з чаклунів Барта. І от в одну мить я опиняюся за ґратами, в подобі дракона, позбавлений можливості спілкуватися, творити магію. Це… Це було…

- Ти не зобов’язаний мені цього казати, Кіріане. І мені дуже шкода, що тобі довелося через це пройти. Я б воліла забрати весь той біль, який ти несеш у собі від тоді. 

- Тепер усе буде інакше, я це знаю. Після того, що ти для мене зробила… Тепер усе зміниться, моя принцесо.

- Не називай мене так, - прошепотіла я, заплющуючи очі, коли відчула, як його пальці ковзнули вздовж моєї щоки, залишаючи невидимий слід.

- Тоді як мені тебе називати?

- Лані. Просто Лані.

- Я б волів називати тебе інакше…

Мить — і я вже відчуваю його подих на своїх вустах. Ще трохи — і я знатиму, який він на смак. І якась частина мене жадала цього… неймовірно сильно. Але інша, більш схвильована й налякана, одразу нагадала про здоровий глузд. Про те, що все це неправильно.

Я різко відступила на кілька кроків, змушуючи себе зберігати дистанцію. Коли розплющила очі, побачила, як у його погляді промайнуло розчарування. Але я знала — мені краще піти. Бо якщо залишуся, то зроблю щось, що може зруйнувати нас обох.

- Я… Мені треба йти. Одужуй, Кіріане. Я прийду пізніше.

І з цими словами, мов остання боягузка, я вибігла з його покоїв.