31.2

- Це означає лиш те, що він знав про наші плани, - сказала я Фраенту, на що той покачав головою. Він думав про те саме, що й я – хтось нас зрадив. І нема жодного приводу радіти нашій маленькій перемозі, адже Барт точно замислив щось значно масштабніше, раз вирішив пожертвувати замком. 

- Лані, бережися! – крикнула Кессі, штовхаючи мене в бік, і втративши рівновагу я впала на землю. Озирнувшись, я побачила лицаря в броні, який швидко рухався в мій бік, розмахуючи списом, що він мав намір жбурнути його в мене. Аж раптом як Кіран виступив вперед і спис влучив прямісінько в нього. Закляття, що робило його невидимим, одразу ж зникло і всі побачили, як Кіран впав просто переді мною. Я досі чула його крик, коли він зазнав удару від руки лицаря. Я не могла поворухнитися, адже в моїх вухах й досі лунав цей клятий звук, що розривав мене навпіл і завдавав неймовірного болю.

Я одразу ж кинулася до дракона і спробувала витягти спис, але цим я зробила Кірану боляче, коли почула його гарчання. Я не зважала на лицаря, що й далі рухався на нас, адже я намагалася витягнути той клятий спис. Втім, Кіран вирішив цю проблему за мене, випустивши потужний струмінь вогню в бік лицаря. Я чула крики чоловіка, що згорав заживо у полум’ї дракона. Але мені було байдуже, адже він завдав болю моєму другу…

Перед очима був лише поранений Кіран, а я без припину гукала на допомогу. В його очах я бачила невимовний біль і не знала як його забрати. Обережно доторкнувшись до нього, я нахилилася і залишила ніжний поцілунок на його носі.

- Все буде добре, обіцяю. Ти одужаєш. Обіцяю… - тільки й казала я до нього, проводячи рукою по його лускатій шкірі. Не знаю скільки разів я це казала, але здавалося б що я намагаюся переконати нас обох. Я не звертала уваги на сльози, що струменіли моїми щоками, лиш дивилася на Кірана і все повторювала свою обіцянку.

Аж раптом дракон здригнувся і заволав так, ніби його біль вийшов на новий рівень. Я хотіла знову доторкнутися до нього, заспокоїти, але хтось обхопив мене зі спини і за мить я вже була далеко від Кірана. Озирнувшись, я побачила позаду себе Кессі, яка була на вигляд дуже стривожена тим, що відбувалося.

- Кессі, відпусти! Відпусти мене! Мені потрібно до нього… Буль ласка, відпусти! Йому… Йому ж боляче! – я волала як навіжена, але Кессі міцно тримала мене і не відпускала, най як я не намагалася звільнитися з її захвату.

- Ти вже зробила достатньо, Лані. Зараз йому потрібно оговтатися і він не розуміє, що з ним відбувається. Йому потрібен час, - нарешті заговорила до мене дівчина. Як тільки до мене дійшов сенс сказаних нею слів, я завмерла.

- Тобто? А що з ним відбувається?

- Подивись-но сама, Лані, - сказала у відповідь Кессі і я ледве стрималася аби не пирхнути. Ніби я не знала, що відбувалося з Кіраном – він отримав рану через мене і страждав від болю. Втім, як тільки-но глянула на дракона, то затамувала подих. Довколо нього в повітря здійнялося мільйони золотистих куль, що сяяли незвичним світлом. Такої краси я ще не бачила – здавалося б ніби це світло поглинає його повністю, аж доки я не помітила, що він зник. За кілька секунд світло почало згасати і на землі лежав…чоловік. Я навіть не зрозуміла, що відбулося, але хтось з чоловіків миттю кинувся до нього і накинув на нього плащ, щоб сховати від поглядів оголене тіло чоловіка.

- Що… Що зараз сталося? – запитала я Кессі, намагаючись зрозуміти побачене.

- Насправді саме те, що й мало статися. Ти зруйнувала драконяче прокляття, Лані.