Розділ 31

Ми чекали в засаді, коли місто нарешті накрила Фогова хвиля. Туман був настільки густим, що було вкрай важко розгледіти бодай хоч ті самі будинки в радіусі тридцяти метрів. Здавалося б, ніби туман ховав всіх і вся. Використовуючи амулети, ми дісталися замку і наблизилися до воріт. Як і казала Кессі, тут нікого не було. Що ж, може це й на краще, адже мені зовсім не хотілося натрапити на варту чи ще когось. Тож я наблизилася до воріт разом з Кессі, яка вкрай ретельно передивлялася щось у своєму сувої. 

- Що від мене потрібно? – запитала я дівчину, коли вона нарешті сховала сувій в одній з кишень свого плащу.

- Твоя кров.

Що ж, це не зовсім те, на що я розраховувала…

- Як багато?

- Не хвилюйся. Я не візьму більше, ніж потрібно, - посміхнулася Кессі і потім я помітила в її руках срібній атаме з зображенням дракона. Лічені секунди – і дівчина вже зробила надріз на моїй долоні. Перш ніж я встигла обуритися, вона почала співати дуже гарну мелодію незнайомою мені мовою. 

Я помітила як під часу співу Кессі стала малювати загадкові символи на дверях і з кожною миттю вони спалахували яскравіше, аж поки зрештою колір не змінився на інший, яскраво-блакитний. Як тільки символи розчинилися в повітрі, Кессі обернулася до мене з посмішкою:

- Готово! Може спробувати відчинити двері.

І я так і зробила, адже не могла так довго чекати. Як тільки двері відчинилися, я побачила кількох знайомих мені драконів, які вирушили до замку разом із Фраентом. Дехто був поранений, дехто сміявся. Один з драконів навіть сперечався з іншим, не звертаючи увагу на те, що відбувалося довкола нього. Але всі вони були тут. Живі. І я раділа, побачивши знайоми обличчя. 

План був в тому, щоб ми з Кессі та Кіраном наблизилися до замку та перебували в засаді. В цьому нам допомогли зачаровані амулети, які нам дав Фраент. З Кіраном була інша історія. Оскільки він не міг перетворюватися на людину через прокляття чаклуна, довелося скористатися закляттям магічного куполу, за допомогою якого Кіран залишався невидимим для всіх, крім нас. Таким чином він залишався поблизу і охороняв нас, користуючись перевагою того, що його ніхто не міг бачити.

- Повірити не можу, що нам вдалося, - пробурмотіла я, досі озираючись навкруги, знаходячи поглядом всіх, хто вирушив з нами сьогодні до замку. Фраент, побачивши назад, щось сказав одному із солдат, і одразу попрямував до нас. За його поглядом я здогадалася, що він занепокоєний.

- З вами все гаразд? – запитав він нас обох, проте наших кивків головою йому було мало.

- Все добре, Фраенте. Чи хтось постраждав? У нас є поранені? – тепер вже була моя черга ставити питання, адже я мала лише зруйнувати закляття чаклуна Барта. А найскладнішим завданням було проникнути до замку та роззброїти охоронців. І, звісно ж, захопити Барта. Драконам було простіше потрапити до замку, адже для них не було жодних обмежень з боку магії. Барт вважав, що всі дракони підкорюються йому. Якщо й були ті, хто цього не робив, то на них чекала значно гірша доля, ніж те що спіткало Кірана.

- Ні, моя принцесо. Ми не зазнали втрат з нашого боку. Проте…

- Що?

- В замку нікого не було, моя принцесо. Лише кілька охоронців, з якими ми розібралися, - сказав Фраент і саме тоді я й зрозуміла, чому він виглядав занепокоєним. Ми гадали, що нам доведеться боротися з великою кількістю послідовників Барта. Натомість, нам вдалося захопити замок майже без жодного супротиву. І це було дуже підозріло. 

Якщо Барта не було в замку, то де він? І як він дізнався про наш наступ? Чи означає це, що… Серед нас є зрадник. Вочевидь, це так. Хтось був на боці Барта і міг доповісти йому про наші плани. Проте, хто це був?