30.2

***

Гортаючи сторінки книги, я навіть не помітила як за вікном вже настала глибока ніч. Мою увагу пригорнув звук, який я зазвичай могла почути, якщо десь поблизу був дракон. Втім, це було дивно, адже мені це напевно почулося. Я знову повернулася до читання, роздивляючись різноманітні руни на сторінці та їх детальний опис про те, для чого вони потрібні. Проте, знов почула той самий звук і одразу ж відклала книгу. 

Може, мені таки здалося? Або ж то був якийсь дракон, що пролітав повз моє вікно?

Я визирнула через вікно і нічого не побачила. Втім, як тільки звук знову повторився, то я подивилася униз і таки віднайшла звідки йшов звук. Унизу коло самого замку з поважним видом тупцював Кіран. Не знаю, що він там робив, але здавалося що дракон був дуже захоплений процесом.

- Кіране, що ти там робиш? – погукала я дракона і він одразу ж підвів голову догори. Але замість слів я почула тільки драконяче пирхання. Ніби Кіран був чимось незадоволений. Коли я погукала його вдруге, дракон не відреагував взагалі. Тож я вирішила скористатися таємним входом зі своїх покоїв і вже за кілька хвилин стояла на подвір’ї.

- Кіране, не те щоб я скаржилася на тебе, але я не мушу ніяк сфокусуватися на читанні. Що ти тут робиш? – вкотре запитала я, наближаючись до дракона. Він знову пирхнув, а потім махнув лапою в інший бік, ніби вказуючи на щось. Я зробила ще кілька кроків вперед і побачила надпис.

Спати!

Спочатку я не зрозуміла, до чого був той надпис. А потім розсміялася, коли второпала що саме намагався зробити Кіран. Адже впертий дракон переймався через те, що я допізна сиджу за книжками замість того, щоб добряче виспатися перед наступом до столиці.

- Кіране, то ти весь цей час займався тим, щоб залишити для мене повідомлення?

Дракон стверджувально пирхнув у відповідь.

- Це дуже приємно. Я ціную твою турботу про мене, але зі мною все буде добре. Тобі нема про що перейматися, Кіране.

Проте на цей раз дракон сердито засопів носом, ніби не був згоден зі мною.

Я витримала пильний погляд дракона і таки вирішила, що нема сенсу сперечатися з ним. Адже, згодом, він має рацію. Мені дійсно треба поспати.

- Що ж, добре. Ти мене переконав, гаразд? Книги можуть почекати. Сподіваюсь, ти задоволений, - сказала я натомість, коли наблизилася до дракона і обережно доторкнулася до однієї з його лап. У відповідь Кіран ледве не замурчав як кіт, що викликало в мене посмішку.

- До зустрічі, Кіране. Сподіваюсь, завтрашній день буде таким, як ми його планували.

І я дійсно хотіла в це вірити, адже якщо все пройде успішно – ми повернемо мій замок. Якщо ні…То ми зазнаємо поразки, якщо щось піде не так.