29.2

- Що ви зі мною зробили?

- Особисто я нічого не робив, любонько. За мене все зробив маклір, - відповів Ейден.

- Тобто?

- Саме так. Розумієш, золотоволоско, маклір має багато властивостей, серед яких галюцинації та підвищена чутливість. 

- Тобто все…

- Я нічого з тобою не робив, лише підштовхнув у напрямку, який мені був потрібен. От і все.

- Тобто все це було лише в моїй уяві? Все це не відбувалося насправді?

- Так. Як я вже казав, любонько, у всьому можна звинуватити маклір. До того ж, я хотів щоб ти отримала життєвий урок. А саме те, що ти можеш бути слабкою.

Слова Ейдена були болючою правдою. Адже саме так і почувалася Кессі, зробивши кілька ковтків того клятого макліру – слабкою та безпорадною. А те, що вона бачила в своїй уяві… Їй дійсно здалося, що все це було цілком реальним. Втім, як виявилося, вона помилялася.

- Що ж, пане Ейдене, дякую що нагадали мені про мою власну вразливість. Гадаю, на цьому наша зустріч завершується, - сказала у відповідь дівчина, колі раптом білий кіт стрибнув до неї на коліна. Ніби хотів зупинити її. Вона вже хотіла забрати тваринку, як сталося те, чого вона не передбачила – кіт поставив обидві лапи на її плечі.

- На твоєму місці я б вислухав Ейдена і вже тоді робив висновки, гарнюня, - сказав кіт доволі реальним людським голосом. Чого-чого, а такого Кесси не очікувала. Вона перевела погляд на інкуба, який виглядав так ніби от-от вибухне від сміху. До того ж цей голос чомусь здавався їй знайомим. Ніби вона вже чула його раніше.

- В мене й досі галюцинації чи цей кіт дійсно говорить до мене? – запитала вона інкуба, і той таки розсміявся. Проте, помітивши сердитий погляд дівчини таки трохи заспокоївся.

- Вибач, але в тебе був такий вираз обличчя, що я просто не втримався. І ні, відповідаючи на твоє питання, - Грейден дійсно розмовляє, тобі не здалося.

- І чому ж я маю вислухати того, хто скористався мною так само, як і його брат?