Розділ 28

Дівчина стояла за кілька кроків від будівлі, до якої вона ніяк не могла наважитися зайти. Будівля мала старовинний, навіть трохи чарівний вигляд: вікна з дерев'яними рамами освітлені теплим світлом, яке проливається назовні, створюючи затишну атмосферу. Перед таверною розташовані дерев'яні столи та стільці, готові прийняти гостей. На деяких столах горять свічки, підкреслюючи теплу й привітну атмосферу. Втім, людей на дворі було мало, оскільки більшість перебувала всередині закладу.

Кессі зробила глибокий вдих і покрокувала до входу, намагаючись сховати свій страх якомога далі. Опинившись всередині, дівчина помітила що і в самій таверні панував той самий стиль, як і ззовні. Тут було доволі багато відвідувачів, до того ж різних рас – кілька фавнів, що грали в карти, відьми в своїх дивакуватих капелюхах та ельфи, які радісно сміялися над жартом одного зі своїх друзів. Щось підказувало дівчині, що людей тут було мало.

Вона знала, хто їй потрібен – чоловік з темним волоссям, де навіть з того місця де стояла дівчина, можна було побачити кілька вплетених у волосся синіх смужок. Це і був той, кого вона шукала – Ейден, який був однією з тих істот, що Кессі так боялася. Попри попередній досвід дівчина не могла позбутися тих спогадів, коли їх з Лані схопили і що з нею зробили, аби дістати інформацію про принцесу та її внутрішнє коло.

Втім, вона не хотіла привертати зайвої уваги і попрямувала до куточку, де було кілька пустих столиків. Як тільки дівчина присіла на стільчик, на столі миттю з’явилося меню. Кессі прогортала кілька сторінок, вивчаючи його зміст, доки не помітила що хтось сів поруч із нею.

- Алане, нам із пані два келихи макліру*, будь ласка, - почула вона чоловічий голос, коли до них підійшов власник таверні. Поклавши меню на стіл, дівчина помітила коло себе Ейдена, який з цікавістю розглядав її. Ну, принаймні, намагався. Хоча з його здібностями він певно мав добрий зір і вже розгледів її обличчя під каптуром.

- І що воно таке, той маклір? – запитала вона інкуба, коли поклала меню назад на стіл і воно зникло так само швидко, як і з’явилося напередодні.

- Особливе вино, яке п’ють в особливій компанії, - відповів Ейден.

- Справді? От тільки щось не пригадую, щоб я давала згоду на те, щоб замовити вино. Я не вживаю алкоголь, пане…

- Ейден. Втім, ти і так знала моє ім’я, любонько. Можеш більше не вдавати, ніби не знаєш хто я такий і для чого я тут.

- Без різниці. Я не вживаю алкоголь, - повторила дівчина, чим викликала у інкуба посмішку.

- Що ж, доведеться тебе розчарувати, любонько, але сьогодні тобі доведеться його трохи вжити. Адже ти хочеш дещо отримати від мене, так?

Дідько! Чому чоловіки в цьому світі такі вибагливі і завжди вигадують якісь штучки, аби змусити всіх робити те, чого вони хочуть? Відповіді на це питання у Кессі не було. Ейден знав, що їй було потрібно. В цьому не було потреби, щоб обговорювати цю тему. Але й він хотів від неї щось натомість. І саме це й лякало дівчину.

- Можливо. Втім, яка ціна за те, що мені потрібно? Ви цього так і не назвали, пане Ейдене.

- Ціною буде те, що ти вип’єш зі мною келих вина, любонько, а решту обговоримо потім.

На мить Кессі здалося, що очі інкуба набули ще більш яскравого відтінку зеленого. Чи може то була гра світла і їй здалося?

Вона подивилася на две келихи вина, що поставив перед нею власник, і потім знову подивилася на інкуба. Тут точно був якийсь підступ. Навряд чи він грав чесно, адже він інкуб, а їм властиво дурманити своїх жертв. Втім, для цього вони зазвичай використовують дотик, а не алкоголь. Може, цей інкуб якось відрізняється від інших?

- І скільки я маю випити? – запитала Кессі, роздивляючись рідину янтарного кольору в своєму келисі.

- Кількох ковтків буде достатньо, - сказав Ейден, беручи в руки свій келих.

Що ж, якщо для того, щоб отримати необхідне закляття, їй потрібно лише зробити кілька ковтків, то це вже не так страшно. Принаймні, так дівчина себе переконувала, коли піднесла келих і зробила маленький ковток. На смак вино було дуже смачним. Здавалося б, ніби воно м’яко огортає смакові рецептори, мов шовковиста стрічка, розкриваючи багатий букет спокусливих ароматів. Його смак — це поєднання стиглих ягід: соковитої вишні, оксамитової сливи та ароматної чорниці. І було щось ще, що Кессі не могла визначити на смак. Щось, що робило вино таким витонченим і його хотілося пити ще й ще. Кожен ковток насичений солодкістю, яка тане на язиці, поступово переходячи в легку фруктову кислинку. Дівчина і не помітила, як зробила ще кілька ковтків, аж доки Ейден не забрав неї келих.

- Цього цілком достатньо, любонько, а тепер ходімо. Я віддам тобі те, що тобі так дуже потрібно, - сказав інкуб, з легкістю взявши дівчину на руки і кудись її поніс. Кессі не розуміла, що відбувається, але в неї паморочилося в голові. Але ще дівчину бентежило те, що смак вина залишив після себе тепле відчуття затишку та ніжної насолоди. Вона не знала чому, але їй це сподобалося. Дівчина була така захоплена, що навіть не помітила, як вони покинули зал і опинилися в одній з кімнат, де Ейден обережно поклав її на ліжко.

- Що зі мною? – запитала вона інкуба, але той лиш посміхнувся, присівши коло неї, і стягнув з дівчини каптур.

- Яка ж ти чарівна, золотоволоско. Втім, з тобою все добре. Просто тобі треба трохи поспати.

- Спати? Але я прийшла сюди за закляттям. Мені не потрібно…

- Ш-ш, не говори нічого зайвого, любонько. Ти й сама не знаєш, що тобі потрібно. А цей сон дасть тобі це зрозуміти. Тож коли ти прокинешся, тоді й поговоримо. А доти, спи, люба Кессі…

Звідки він знав її ім’я? Адже вона не казала йому, хто вона.

Втім, дівчина відчула як її повіки повільно опускаються, штовхаючи її в царство снів.

Маклір – ельфійське вино, яке ельфи використовували для того, щоб зваблювати смертних і могли їх контролювати.