Розділ 26

Поки Кессі намагалася знайти якогось там чаклуна, який би допоміг нам обійти захист замку, я тренувалася разом із Фраентом. Звісно, контролювати вогонь – задача ще та, оскільки я фактично нічого не пам’ятала зі своїх уроків з дитинства. Тоді мені це давалося легко, а зараз… Зараз мені доводилося докладати зусиль аби не підпалити все навколо мене. І в першу чергу Фраента, який стояв за кілька кроків від мене. Звісно, йому вогонь не зашкодить. А от мені точно буде вкрай ніяково, якщо таке станеться.

- Ще раз, - голос Фраента вкрай наполегливий як для того, хто просто хотів допомогти. Адже як для вчителя, він дуже суворий та вибагливий. Втім, я його розумію. Він зацікавлений в тому, щоб я навчилася контролювати власну силу. Як і я. Проте, я геть нічого не можу зробити з тим, щоб той пекельний вогонь всередині мене не знищив все вщент. Ніби щось мені не дає втримати його. Ніби він живий і має власну свідомість. Ніби він непідконтрольний мені. Хіба таке може бути?

Я знову зосереджую свою увагу на паперовому драконі, який стоїть просто мене. Моя задача підпалити лише його, а не решту паперових тварин, які стоять на різній відстані від нього. Я намагаюся сфокусувати увагу на драконі, проте наступної миті полум’я охоплює всі фігурки, включно із самим драконом.

- Ми дарма гаємо час. Нічого не вийде, Фраенте.

Я вже ладна здатися, облишити всі спроби робити то все з початку, але суворий погляд Фраента не обіцяє нічого доброго. Він навіть і слова не вимовив. По його погляду все зрозуміло – жодних відмазок дракон не хоче і не буде слухати.

Замість згорілого паперу з’являється новий. На цей раз лише один паперовий дракон. І все. Більше нічого. Він що, знущається? Кидаю погляд в бік дракона, але той пильно роздивляється книжкову поличку. Вдає ніби він нічого не зробив, само так вийшло. Ну, Фраенте, я тобі ще це пригадаю!

Зосереджую свій погляд на паперовій фігурці і намагаюся зібрати думки докупи. «Ну ж бо, Лані, ти зможеш!», підбадьорюю себе подумки, концентруючи свою силу. І таки мені це вдається, адже наступної миті той клятий папірець повністю згорів.

- Вітаю, моя принцесо! Ви таки змогли це зробити, - обличчя Фраента засяяло від захвату, коли він побачив купку попелу. Кидаю скептичний погляд в бік дракона, на що він взагалі ніяк не реагує, бо його погляд і досі спрямований на те, що залишилося від паперової фігурки. Мені б його оптимізм…

- Але далеко не з першого разу. І це аж ніяк не тішить.

- Вам просто потрібна практика. Чим частіше ви будете використовувати свою силу, тим легше…

- …тим легше буде нею керувати. Так, ти вже це казав, друже  мій. Але це не так просто як здається. Може коли я була дитиною, це давалося мені значно легше. Проте, пройшло багато часу відколи я востаннє це робила, Фраенте. В людському світі магії не було, ти це й сам знаєш. І я…Я не впевнена, що зможу використовувати силу, як раніше.