25.2

Чи хотіла б я зникнути в полум’ї? Можливо. Багато кому це було б на користь. Тому ж Барту, наприклад. І його прихильникам. Проте, чи було б воно того варте? Однозначно ні. Він би отримав те, що хотів – повноцінну владу над Латариніаном.

- Це не те, чого я хочу, - зрештою відповіла я на питання дівчини. І це була правда. Так, хоч я і провела майже все своє життя на Землі, але моє місце було не там – я завжди це відчувала. Для більшості людей я була дивачкою, чужинкою і це те, що не давало мені спокою. Я знала, що не така як всі, але не пам’ятала свого минулого життя. І якби не те, що сталося в тій печері, коли ми тільки-но прибули на Латариніан, я і далі жила б у невіданні.

- Що ж, це добре. Бо я вже почала хвилюватися, що ти забула для чого ти тут.

Цих слів було достатньо, щоб привернути мою увагу. Мій погляд востаннє ковзнув долиною за вікном, а потім я подивилася на Кессі. Вона мала такий вигляд, ніби хотіла сказати щось ще, але стримувала себе.

- Я пам’ятаю про це, Кассандро. І тобі не варто нагадувати мені про це, - в моєму голосі звучала лють, але мені було все одно. Хоч моя людська суть і сумувала за минулим життям, де не було жодної магії та боротьби за королівство, я чітко усвідомлювала що маю робити. А саме маю повернути собі трон та моє королівство, адже я законна спадкоємиця свого батька.

- Але я мушу, Лані. Адже саме для цього я тут. Як і всі інші, - наполягала на своєму Кессі.

Диво просто яка вона впевнена в своїх словах, що навіть не зрозуміла, що образила мене. Втім, дівчині була притаманна звичка спочатку казати, а потім шкодувати про свої слова. Най би якими болючими вони не були.

- Гадаю, Кессі хотіла сказати, що вона хвилюється за вас, моя принцесо. Адже ви тільки-но повернулися до свого рідного світу. І хоч ми й розуміємо, що вам потрібен час, але… - заговорив Фраент, тим самим захищаючи Кессі, що мене здивувало. Вже не вперше помічаю, як він це робить. Цікаво, чому?

- Але його нема, еге ж? – закінчила я замість Фраента і побачила сум в його фіалкових очах.

- На жаль, так. Барт… Ми не знаємо, як він буде діяти. Адже важко передбачити яким буде його наступний крок. Ми вже пробували підібратися до нього, але замок оточує доволі сильна магія, яку нам не подолати.

- Магія крові, не інакше. Адже саме її використовували, коли ми жили в тому замку. Скоріше за все, його чаклуни знайшли спосіб як її позбутися та замінити на іншу, - сказала я, схопивши зі столу книгу. Кессі й досі мовчала та ховала погляд, що було дивно. Чому в мене таке враження, ніби вона щось знає? Але ж не каже.

- Так і є. Саме тому нам треба знайти того, хто здатен пробити захист Барта і тоді влаштувати напад на замок, - нарешті заговорила Кессі, коли я вже йшла до виходу. Проте це мене не зупинило.

- Що ж, тоді час задіяти твої сили, Кессі.