23.3

Кіран дивився в рожево-бузкову далечінь Латариніану, вкотре прокручуючи в пам’яті нещодавні події. Однієї миті він собі сидів на даху, насолоджувався сонечком, нікого не чіпав і все було добре. Поки на даху не з’явилася принцеса Лані і тоді в нього зірвало дах. Варто було йому відчути аромат квітів та чогось солодкого, як він вже тримав її в полоні своїх лап і муркотів, наче ті дракони під час закріплення їх шлюбного зв’язку. Йому хотілося вдихати запах принцеси, насолоджуватися її дотиками, дарувати їй тепло та ласку.

Але було в цьому щось неправильне. Кіран і сам не міг зрозуміти такої різкої зміни у власній поведінці. Так, принцеса йому подобалася – не тільки як особистість, але й зовнішність в неї була доволі приваблива. Він нічого не міг зробити з тим, що його вабила Лані. Не міг, та й не хотів. Але йому, Кірану, було соромно за свою поведінку після того, що він зробив. Він не мав права так поводитися з принцесою. Почуття сорому й досі гризло зсередини. Кіран так зосередився на своїх думках, що навіть не помітив що він вже не один на галявині.

- А я все гадав, де зможу тебе знайти, Кіране. Як виявилося, треба було лише обійти замок. Не так вже й далеко ти втік, - сказав зрештою Фраент у своїй людській подобі.

«Дай вгадаю: зараз буде навчальна лекція про те, яким драконом я маю бути?», пирхнув подумки Кіран, дивлячись з приреченим виглядом на Фраента. Але той лише посміхнувся.

- Чесно? Навіть й не думав про таке. До того ж, нема чого соромитися – твоя реакція була цілком природною. Ти б нічого не зміг зробити, Кіране. Ти й сам знаєш, ми не здатні чинити спротив дії цього клятого афродизіаку.

«То справа була в цьому?», здивувався Кіран.

.- Так. Принцеса випадково переплутала флакони і скористалася олією з кореню меліандра. До того ж, ще й у великій кількості. Тому все сталося, як сталося. А ти думав, що причина була в чомусь іншому?

В тому, що Кіран подумав що Лані його пара? Та ні, це ж безглуздо! Цілком безглуздо думати, що вона могла б зацікавитися ним… Але свої думки Кіран залишив при собі.

«Я думав, що на неї наклали якесь закляття…», пробурмотів Кіран у відповідь, сподіваючись що Фраент повірить в цю брехню. Хоча Кіран мав сумніви, адже він добре знав Фраента. Він знав, що цього дракона не так просто обдурити.

- На щастя, ні. Але їй теж було важко. Як виявилося, до неї залицялися всі охоронці, яких я найняв для її охорони. Можеш уявити мою реакцію, коли я дізнався, що протягом дня вона тільки й робила, що ховалася від них?

Так, в це було складно повірити. Адже це звучало як щось неймовірне… Напевно їй було ніяково від уваги такої кількості прихильників. Ще й Кіран на додачу вів себе з нею так само…

«Не дивно, що вона втекла на дах. Певно, принцеса гадала, що там зможе сховатися від них…», сказав у відповідь Кіран.

- Може й так. Але вона натрапила на тебе, - надто тихим голосом сказав Фраент і він подивився на нього. Дракон у людській подобі виглядав надто серйозним, ніби його турбувало те, що Лані опинилася наодинці з Кіраном. До того ж, ще й не вперше.

«І тебе це бісить, чи не так?»

- Ні. Але мене турбує, що ви багато часу проводите разом. А я й досі мало що про тебе знаю. Впевнений, що й принцеса теж. Ти багато що приховуєш, Кіране.

«Наприклад?»

- Наприклад, хто ти насправді. Я вже питав в інших кланах, чи знають вони когось з подібним ім’ям, але всюди я отримав одну й ту ж саму відповідь. Тебе ніхто не знає. Отже, це викликає багато питань. Як я можу бути впевненим, що ти не працюєш на Барта? Може твій план в тому, щоб дістатися принцеси і вкрасти її? Барт дуже зрадіє, якщо хтось так вчинить і…

«Замовкни! Я більше не хочу чути цієї нісенітниці..!», загарчав у відповідь Кіран, підвівшись на всі чотирі лапи і попрямував до Фраента.

- А хіба це не так? Ти з’явився тут незадовго до появи принцеси. Ніхто про тебе нічого не знає. Та й ти сам нічого не розповідаєш, бо…

- Бо він був проклятий, Фраенте, і ти це знаєш! - раптом пролунав дівочий голос позаду Фраента. Вони обидва побачили рудоволосу дівчину, яка наближалася до них. Як же її звали? Здається, Кассандра. Вона вже вкотре з’являється вчасно і рятує дупу Кірана. Йому обов’язково треба віддячити їй! Адже він й гадки не мав, що він збирався сказати Фраенту з цього приводу – він просто не міг…

- Кессі, тобі не здається, що тебе це не стосується? – сердитим голосом запитав Фраент дівчину, але вона лише розсміялася у відповідь.

- Здається, це не так. До того ж, ти ніяк не можеш залишити в спокої бідного Кірана. Але, між іншим, Кіран не працює на Барта. Знаєш чому? Бо саме його чаклун і прокляв Кірана. Тож у нього є всі причини ненавидіти його…

Кіран здивовано дивився на дівчину і не міг повірити своїм вухам. Отакої, вона змогла зробити те, чого він не міг – сказала правду, з якою він жив останні кілька десятків…

- Вона говорить правду? – запитав Фраент і Кіран лише мовчки кивнув головою. – Що ж, тоді тепер я почуваю себе ідіотом. Але все одно мені потрібні подробиці. І не думайте, що я про це забуду! – і з цими словами Фраент пішов, залишивши Кірана з дівчиною.

- Що ж, сподіваюсь, він не буде довго сердитися на тебе. До того ж, навіть якщо й так – знай, в тебе завжди буде моя підтримка, мій принце…

З цими словами Кессі посміхнулася і побігла до Фраента. Кіран був просто в шоці. Чого? Бо ця дівчина тільки-но назвала його принцом. Звідки вона могла знати про це, га?