23.2

***
Протягом дня, я тільки й робила, що намагалася втекти якомога далі від будь-якого чоловіка, що міг з’явитися в полі мого зору.

Все почалося з того, що після нашої розмови з Фраентом та Кессі, я вирішила швидко прийняти ванну, а потім піти на прогулянку палацом. І з того моменту все пішло не так – спочатку я зустріла чоловіка, який подарував мені білу троянду і одразу освідчився мені в коханні. Більш ніякової ситуації в мене не було. Я намагалася бути ввічливою, коли відхилила його пропозицію і пішла далі.

Потім все фактично повторилося ще двічі. Чоловіки зупиняли мене, читали вірші, дарували квіти. Хтось так само, як і перший, кого я зустріла, теж пропонував мені вийти заміж. Один навіть майже поцілував мене. Для мене це було занадто і я повернулася до своїх покоїв.

Я не могла зрозуміти в чому полягає причина такої поведінки. Невже все викликано лише тим, що я остання зі свого роду і саме це робить мене бажаним трофеєм в очах тих чоловіків? Ще кілька днів по тому з іншими не було такої проблеми. Охоронці, яких я знала, були доволі ввічливими та добрими до мене. А ці дракони… Вони були ніби одержимими тим, щоб наблизитися до мене якомога ближче. І це трохи бентежило мене.

Тож я вирішила втекти саме туди, де мене навряд чи хтось став би шукати. Скориставшись таємним виходом у своїх покоях, я опинилася в одному зі старих тунелів, що вели на дах. Принаймні я вже користувалася одного разу тунелями і зі мною нічого не сталося. Як тільки я опинилася на даху, то одразу помітила Кірана. Він лежав майже на самісінькому краєчку і грівся на сонечку, заплющивши очі. Ну от, здається, зараз все зіпсую своєю появою. Вітерець грайливо дражнив моє волосся і наступної миті Кіран розплющив очі та подивився на мене.

- Привіт. Я… Вибач, не знала що ти тут, - привіталась я з драконом, і наступної миті відбулося щось дивне. Кіран підвівся і рушив в мій бік. Рухався він доволі швидко, що навіть трохи налякало мене. Проте наступної миті я опинилася в полоні його сильних лап та хвоста. А ще мені здалося, що…

Стривайте! Він що, нюхає мене? Ой-ой, це не добре! Це точно не добре!

- Кіране, відпусти! Що ти робиш? – вередувала я, намагаючись вислизнути з його лап, але він був надто сильним. 

Наступної миті я відчула його дихання на своєму обличчі, від чого стало моторошно. Наскільки я пам’ятаю, ми ще не перебували в такому тісному контакті один з одним як зараз. Принаймні не в таких умовах. Кіран пирхнув у відповідь і… Хвилинку! Він що, мурчить чи мені здається?

Я отетеріла, не розуміючи що тут взагалі відбувається. Як тільки я спробувала поворушитися, його захват став міцнішим. Я була як та сама миша, яку спіймав кіт і не хоті відпускати свою здобич.

- Кіране, я серйозно! Відпусти мене. Зараз же!

Але Кіран і далі муркотів, не звертаючи уваги на мої недолугі спроби вибратися з полону його міцних лап. Проте, я відволіклася як тільки почула чиїсь кроки позаду.

- Кіране, я хотів з тобою поговорити про… - Я озирнулася саме вчасно, щоб побачити позаду себе Фраента. Він застиг, коли Кіран підвів голову і загарчав на нього. - Е… А що тут, власне, відбувається?

- Це дуже гарне питання, Фраенте! Я якраз хотіла з’ясувати те саме, але Кіран позбавив мене такої можливості, - сказала я у відповідь, спрямувавши сердитий погляд на дракона. Було важко не помітити, як дракони обмінювалися мовчазними поглядами. Що, звісно, нагадало мені про їхню здібність спілкуватися подумки. Певно зараз вони робили саме це, оскільки Фраент й досі стояв на тому самому місці.

Через кілька хвилин затяжного мовчання, Фраент зітхнув і потім подивився на мене.

- Ваша Високосте, ви не будете проти, якщо я наближуся до вас на кілька кроків?

- Знущаєшся? – пирхнула я у відповідь і помітила, як Кіран зробив теж саме.

- Звісно, ні. Проте я хочу дещо перевірити. Але мені потрібно, щоб ви не рухалися.

- Ніби в мене є така можливість, - пробурмотіла я собі під носа і залишила всілякі спроби звільнитися з захвату Кірана. 

Фраент все ж потрохи, але наблизився до нас. Як тільки він опинився коло мене, то я побачила як він різко втягнув повітря. Божечку, і цей туди ж…

Однак, моя увага одразу перемкнулася на його очі, які раптом спалахнули яскравим сяйвом. «Що то воно таке?», подумала я про себе, поки роздивлялася Фраента.

- Фраенте, ти якийсь дивний. Від мене тхне чи що? Бо ти як і Кіран якось дивно поводишся.

Дракон заплющив очі і зробив пару кроків назад, а потім зробив вдих та полегшено зітхнув. Коли Фраент розплющив очі, те дивне сяйво зникло з його погляду. Але він все одно здавався якимось напруженим.

- Моя принцесо, гадаю, Кіран вас навряд чи відпустить найближчим часом. В мене є рішення вашої…проблеми, але для цього мені доведеться залишити вас на кілька хвилин.

- І в чому саме полягає проблема, Фраента? Бо я, чорт забирай, ніяк не можу второпати що тут відбувається!

- Я все розповім, але обіцяю – я повернуся за кілька хвилин! – і з цими словами Фраент залишив мене наодинці з Кіраном, який поводився доволі дивно. Його дихання обпалило моє обличчя і він знову замуркотів. Мені навіть здалося, що він легенько провів одним зі своїх пазурів по моєму волоссю. Це навіть було мило, але все одно бентежило мене. Така поведінка не була характерна для нього.

За кілька хвилин я таки побачила Фраента, який ніс в руках відро. Перш ніж я встигла поставити запитання, він вилив воду на мене та Кірана.

- Фраенте, якого біса?! – розізлилася я на свого рятівника, коли Кіран нарешті відпустив мене і я ледве не впала. Дракон встиг підставити свою лапу, щоб в мене була бодай якась опора. Фраент підійшов до мене і знову понюхав мене. На цей раз його очі залишилися такими ж, як і були.

- Насправді, це дуже кумедна ситуація, моя принцесо. Але маю одне питання – чи ви використовували сьогодні якісь олії чи еліксири, коли приймали ванну?

Маю визнати, це зовсім не те, що я очікувала почути від нього. І це питання просто вивело мене з ладу на кілька секунд.