23.1

Наступного дня охорони в замку побільшало – Фраент перевершив самого себе. Їх було кілька десятків. Всі чоловіки переважно були драконами, хоча я нікого з них не знала. Я хвилювалася більше за те, як запам’ятати таку кількість імен. Більшість з них з цікавістю розглядали мене, що навіть трохи дратувало. Напевно через те, що я не звикла до такої надмірної уваги до себе.

Чому? Бо в світі людей я була такою як всі, звичайною дівчиною. А тут… Тут на Латариніані мій статус був інакшим – я була останньою з королівської сім’ї. І від мене очікують, що я маю зайняти королівський трон і обрати собі гідного чоловіка, який буде правити королівством разом зі мною. І це, звісно ж, має бути дракон.

Тому я намагалася ігнорувати зацікавлені погляди, поки Фраент представляв мені кожного з них. Не думаю, що в нього були наміри звести мене з кимось із цих чоловіків. Принаймні, так хотілося думати. Але що, як я помиляюся?

Коли Фраент всіх відпустив, я зітхнула з полегшенням. І одразу почула сміх неподалік від мене. Озирнувшись, я побачила Кессі.

- Хіба було щось смішне? – запитала я дівчину.

- Було, ще й як! Бачила б ти своє обличчя, Лані…

- А що з ним не так?

- Таке враження, ніби ти хотіла втекти звідси якомога скоріше. Хіба ні, Фраенте? – запитала Кессі дракона і той посміхнувся у відповідь.

- Чесно кажучи, я тієї ж думки. Мені дивно, як ви взагалі за весь цей час нічого не сказали, моя принцесо. Ви були дуже тихою сьогодні.

- Хіба?

- Так, Лані. Фраент має рацію. Зазвичай ти завжди підтримуєш розмову, але сьогодні ти в дійсності була напрочуд тихою. То що сталося?

- Нічого. А щось мало статися? Ти бачила щось у своїх видіннях?

- Ні. Просто…

- Що?

- Просто це було трохи незвично, от і все. Крім того, на мить мені здалося, що ти або просто втечеш із зали, або…

- Або що?

- Або почнеш кричати.

Дідько! Чого вона така спостережлива, га?

- Ну, можливо, так і було, - тихо пробурмотіла я собі під носа, але знов коло мене лунав сміх. На цей раз вже сміялися обидва – і Фраент, і Кессі.

- Гадаю, це було пов’язано з тим, як на тебе витріщалися всі ці дракони, - нарешті сказала Кессі, після того як її сміх затих.

- Ну, то може через те, що вони вирячилися на мене ніби я трофей, який треба завоювати?!

Я таки не витримала і виказала свої думки в голос, які не давали мені спокою вже кілька хвилин.

- Або просто через те, що ти дуже вродлива, Лані. Хіба не ти припускалася такої думки?

- Можливо. Але це не дає їм жодного права розглядати мене так, ніби вони…

- Ніби вони що? – поцікавилася Кессі, а я лише сердито пирхнула. Ну от чого вона на мене тисне? Іноді з нею буває дуже складно.

- Ніби вони всі міркували над тим, як зробити мене своєю, - нарешті зізналася я, коли Фраент опинився поруч зі мною. Він з турботою поклав мені руку на плече і лагідно посміхнувся.

- І вам це не сподобалося, моя принцесо?

- Звісно, що ні! Я… Я поки що не думала про це. І не думаю, що буду готова до цього. Принаймні не зараз.

І я казала правду. Я ще не до кінця оговталася після повернення додому і нещодавніх пригод. І мені не хотілося вступати з кимось у відносини тільки через те, що я маю продовжити королівський рід.

- Ти ж знаєш, що від тебе цього ніхто не очікує, так? – запитала Кессі, коли наповнила келихи вином та віддала кожному з нас.

- А хіба це не так?

- Ні. Зараз ми маємо зосередитися на тому, як скинути узурпатора з трону і повернути тобі твоє королівство. Ось, що зараз важливіше за те, кого ти обереш собі за чоловіка.

- Скажи це тим драконам, - пробурмотіла я у відповідь, чим знову викликала посмішки друзів.

- Це не те, про зараз варто турбуватися, Лані. Просто не звертай на них уваги. От побачиш, вони одразу відчепляться від тебе!