22.2

- Чому не зараз?

- Бо як я й казала напередодні, зараз є значно важливіше питання.

- Важливіше за вашу безпеку? Я з вами не згоден. Мені здається, ви щось приховуєте.

«Ой, Фраенте, тобі не здається!», так і хотілося сказати мені. Але я тримала свої думки подалі, адже він міг спілкуватися і за допомогою телепатії. А якщо я зараз буду проектувати ці думки, то він одразу може допетрити, що зі мною не так. Саме зараз мені хотілося б побути наодинці зі своїми думками, а не сперечатися з Фраентом чому я не можу вправно керувати вогнем, як робила це в минулому.

- Навіть якщо й так, хіба в дівчат не може бути секретів? Тож закриймо цю тему.

- Невже ви втратили свої здібності? – спитав Фраент.

- Ні.

- Тоді я геть нічого не розумію. Чому ж ви відмовляєтесь від тренувань, моя принцесо?

І в той момент я зрозуміла, що діватися нікуди. Рано чи пізно все одно довелося б піднімати цю тему і Фраент би точно не зрадів тому, що я збиралася йому розповісти. А все через відчуття страху, яке накрило мене з головою, коли моя сила вирвалася з-під контролю і я спалила все довкола себе. Це просто диво, що Кіран не постраждав. А якби з ним щось сталося… Навіть не хочу думати про це.

- Тому що на це потрібен час, Фраенте, якого зараз у нас нема. Питання охорони наразі хвилює мене значно більше за тренування. До того ж, якби ми все ж дійшли до тренувань, з цього б нічого не вийшло.

На мить Фраент здавався напрочуд тихим, обмірковуючи мої слова. І я була впевнена, що він почав здогадуватися що саме я мала на увазі.

- Чи можу я дещо запитати?

- Фраенте, як на мене ти й так ставиш багато питань. І навіть зараз я розумію, якою б не була моя відповідь, ти все одно мене спитаєш. То ж, давай, кажи що думаєш.

- Мені здається, що ви уникаєте тренувань через те, що не можете тримати свої сили під контролем так, як це було раніше. Чи я помиляюсь? Вибачте, якщо таким чином я вас образив, висловлюючи свої думки, моя принцесо.

Прокляття, як влучно! А я все гадала скільки йому знадобиться часу, щоб це усвідомити…

Відверто кажучи, відповідь на це питання лежить на самісінькій поверхні – все чітко і ясно. І Фраент це теж розумів. От тільки чому мені так страшно почути осуд в його словах?

Наступної миті я опинилася в обіймах чоловіка. Гадки не маю, як не помітила його наближення. В його обіймах було так затишно, так приємно. Це навіть мені нагадало чимось батька – колись так само я насолоджувалася нашими обіймами. Мама навіть жартувала, що я немов латариніанське ведмежатко, яке тягнеться до свого улюбленого дерева.

-Мені шкода, що я не подумав навіть про це від самого початку. Адже ви були стільки років в іншому світі, де магії взагалі не існує. Звісно, що ви не могли користуватися магією, не так як колись. Вибачте, моя принцесо…

- Тобі не слід вибачатися, Фраенте. В цьому немає твоєї провини. Просто… Мені потрібен час. І, звісно ж, хтось хто зможе навчити мене всьому з нуля, адже я фактично нічого не знаю. Я мало що пам’ятаю зі своїх уроків, які мала в дитинстві. Але мені потрібен час.

- Звісно, моя принцесо. Я про все подбаю. Я вірю, що ви зможете повернути свої дивовижні здібності і більше не будете боятися, що можете комусь нашкодити. Тільки не мовчіть, Лані. Говоріть зі мною. Адже я зроблю все заради вас. Ви ж це знаєте, правда?

І він мав рацію. Я знала, що він так і зробить. Адже Фраент… Ну, він Фраент. Він дуже дбайливий, доброзичливий та завжди готовий бути поруч щоб не сталося. Він надійний друг.

-Так, Фраенте. Дякую за розуміння. Я це дуже ціную…