Розділ 21

Різкий поштовх у груди - і ось я вже не на даху замку. Померти такою безглуздою смертю просто верх моїх мрій. Позаду мене лиш порожнеча, холодний вітер нещадно б'є по щоках, анітрохи не сповільнюючи мого падіння. Звичайно ж, це буде боляче, і напевно піде якийсь час, поки я не відроджуся знову.

Але, чорт забирай, не хочу вмирати! Тільки не так! Боже, тільки не так...

Десь далеко чутно рев дракона, і це викликає в мене сумну посмішку. Ну ось, здається, вони помітили моє зникнення. Ну, або здогадалися, що це була добре продумана пастка. Зрештою, очевидно ж, що їм не байдуже, і вони все одно кинуться рятувати людей, хоч би як останні їх боялися або навіть ненавиділи.

Заплющую очі, подумки готуючись до оглушливого зіткнення з твердою поверхнею, але за кілька секунд усвідомлюю, що цього так і не сталося. Натомість відчуваю хватку кігтів навколо свого тендітного тіла. Розплющивши очі, помічаю луску бурштинового кольору і відчуваю полегшення, усвідомлюючи, що перебуваю в лапах Кірана. Десь далеко чути крики, але через вітер ніяк не розібрати, що саме кричать. Якийсь час ми пролітаємо Латариніанські поля, ліс Хорфуста, поки не приземляємося біля озера Лейн, де свого часу я гуляла в дитинстві.

Через страх, що я ледь не загинула, вогонь у мені розбушувався не на жарт. Відчуття нестримного полум'я в моєму тілі було страшним. І цієї енергії занадто багато... Я просто не можу її втримати, як би не намагалася, - для цього мені б знадобилася моя друга половинка.

Для чого, запитаєте ви? Фенікси і дракони завжди співіснували разом. І там, де у фенікса траплявся викид неконтрольованої енергії, завжди був поруч дракон, який міг би втримати, увібрати в себе цю силу. От тільки я поки що не мала нагоди зустріти бодай когось, хто міг би викликати в мене тих самих метеликів, про яких усі говорять.

Немов відчувши, що щось не так, Кіран наблизився до мене, але я лише похитала головою.  Не хотіла піддавати його ризику - для нього це може бути небезпечно, я не знаю, якими силами він володіє. Дракони з різних кланів могли володіти різними здібностями крім телекінезу.

- Не треба... Не підходь до мене, Кіране. Я можу зробити тобі боляче... - Але він усе одно не слухав мене, і наблизився ще трохи. А потім зробив те, чого я очікувала найменше - приземлився всім тілом на пісок, і почав водити кігтями по поверхні, немов щось писав. Підійшовши ближче, я побачила, що він написав лише одне слово. Він питав чому... Але ж він же має знати про це!

- Я не контролюю свій вогонь, Кіране. Я можу зробити тобі боляче. Розумієш? А я цього не хочу... Буде краще, якщо ти відійдеш подалі, для твоєї ж безпеки...

Деякий час він пильно дивився на мене, а потім, важко зітхнувши, піднявся і відійшов трохи далі. І ось тоді я дала волю тій силі, що спалювала мене зсередини - вогонь вирвався на волю, приносячи довгоочікуване полегшення.

Я знала, що все живе за кілька кроків від мене могло загинути, і молилася про те, щоб полум'я не дісталося до Кірана. Здавалося б, дракону не може нашкодити вогонь, адже він частина цієї могутньої істоти. Але якщо цей дракон не пов'язаний зі своєю парою, феніксом, священними узами, то він міг постраждати від його полум'я.

Як і дракони, фенікси теж були різними, а не якими їх звикли вважати на Землі - вогняними птахами, які мали здатність повстати з попелу. Фенікси були як світлими, так і темними, і кожен мав різні здібності - хтось володів вогнем, а хтось іншою стихією, і не тільки. Усе залежало від родоводу...

Коли все закінчилося, я відчула, як залишки матерії зісковзнули з мого тіла. Озирнувшись, я подивилася на Кірана, який, звісно ж, ні на секунду не відвів погляд убік.

Ну й бешкетник!

- Зроби мені послугу - відвернися, будь ласка. Я хочу скупатися в озері, і не хочу, щоб ти... Словом, не підглядай... - Із цими словами я зробила крок до води, мало-помалу звикаючи до її прохолоди. Ще раз озирнувшись, про всяк випадок кинула погляд у бік дракона, але, на диво, він повернув голову в зовсім інший бік, і, здавалося б, навіть і не дивився на мене.

Що ж, сподіваюся, він не стане знову підглядати...