Розділ 16

Наступний день був так само важким. Спогади поступово поверталися, а з ними поверталися пережиті мною емоції давніх років. Усвідомлення того, як багато я втратила, все ще залишало присмак жалю, але я нічого не могла з цим вдіяти. Потрібно змиритися з тим, що більше я не побачу своїх батьків, свого найкращого друга... Потрібно просто змиритися з цим.

Поруч зі мною постійно маячила Кессі, і в потрібний момент, коли сльози брали наді мною верх, дівчина була поруч і підтримувала мене, як могла. Мабуть, якби не вона, я б так і залишалася в невіданні, живучи звичайним життям людини. Звичайно ж, коли дві свідомості об'єдналися в одну, було складно зрозуміти, що до чого. Проте той песимізм, що був властивий земній дівчині, зник. На зміну йому прийшла жорстока реальність, яка не принесла нічого хорошого.

- Ти занадто багато думаєш, - сказала Кессі, тим самим відволікаючи від сумних думок. Я перевела погляд на дівчину, розуміючи, що вона має рацію.

- Складно не думати про те, чого до цього не знав...

- Розумію. Для тебе це було схоже на якесь відкриття, адже донедавна ти жила звичайним життям людини і навіть не підозрювала про те, хто ти насправді така.

- Я немов була уві сні... І не впевнена, що досі не сплю.

- Не спиш, і мовчазний дракончик, з яким ти вчора базікала, тому доказ, Лані... - сказала у відповідь дівчина, чим дуже здивувала мене.

- Звідки ти... Я не говорила про це навіть Фраенту!

- Ти забула про мої здібності? - В очах Кессі виблискували чорти, коли вона озвучила це запитання. Так, і я справді забула, з ким доводиться мати справу...

- Так, від тебе нічого не приховаєш. До речі, а чому він мовчить? Усі дракони можуть спілкуватися подумки як один з одним, так і з людьми. То чому ж цей мовчав? Зачекай... Він же... Він що, все-таки прикидався?

- Зовсім ні, Лані. Кіран може спілкуватися тільки з драконами. Він був проклятий і довгий час був у полоні. Подробиць не знаю, так сказав мені Фраент. Але зовні цей дракон досить гарний, хоча й дуже сумний.

- Я не надто розглядала його - була ніч... Але я б теж сумувала, якби була позбавлена спілкування. Тільки уяви - роки самотності... Це ж такий тягар! А я ще наїжджала на нього, думала, він прикидається.

- Ну, гадаю, у вас ще буде нагода пізнати одне одного краще, - сказавши це, Кессі підморгнула, а потім схопила зі столу яблуко.

- Зачекай, це ти зараз про що? - запитала я її, коли дівчина попрямувала до виходу, але та лише тихо розсміялася у відповідь.

- Згодом дізнаєшся... - і з цими словами покинула кімнату, залишивши мене саму. Так, іноді Кессі була ну просто до жаху загадковою. Ось прямо як зараз... Її слова чомусь турбували мене, нехай і небагато. Що вона мала на увазі?

Однак від думок мене відволік тихий стукіт, який потім повторився ще кілька разів. Обернувшись, я побачила дракона, що ширяв у повітрі, поруч із моїм вікном. Бурштинові крила поблискували на сонці, коли дракон опустився трохи нижче, і я побачила його морду. У зубах у нього був... кошик? Від подиву я побігла відчиняти вікно, а потім дракон обережно опустив кошик на підвіконня, і я одразу ж підхопила його. 

У кошику були мої улюблені квіти - Іллеріани, які колись давно наш народ привіз із собою з Лліріана. А також там були різні солодощі, причому одні з моїх улюблених. Здивовано глянувши на дракона, я помітила збентежений погляд.

- Мої улюблені... Як ти дізнався? - пробурмотіла я собі під ніс, погладжуючи пелюстки квітів, але у відповідь лише тиша.

Так, односторонній зв'язок - це сумно... Він чує все, але сказати нічого не може.

- Що ж, це неважливо. Дякую, Кіране, ти нагадав про приємні моменти - про моє дитинство. Ще раз дякую... - сказала я дракону, і обережно, але впевнено погладила його ніс. Дракон видав приглушений звук, потім злегка опустив голову, і почав віддалятися, поки знову не залишив мене одну.

Треба ж, як дивно... Він приніс точнісінько все, що я так сильно любила - квіти, латаринські солодощі та фрукти. Як він вгадав? Зрештою, не міг же йому Фраент сказати?